Головна Головна -> Твори -> Поетичний заповіт Пушкіна. Твір за поезією «Я пам ятник себе воздвиг…»

Поетичний заповіт Пушкіна. Твір за поезією «Я пам ятник себе воздвиг…»



Я тисячами душ живу в сердцах Всех любящих, и, значиш, я не прах, И смертное меня не тронет тленье. Макіавеллі. Читаючи вірш О. С. Пушкіна «Я памятник себе воздвиг нерукотворньїй…», мене найперше вражає дар передбачення, дарований усім великим поетам. Адже вірш написано 1836 року, коли поету залишалося жити менше року. З чого б раптом тридцятисемирічному Пушкіну підбивати підсумок свого життя, своїй творчості, роздумувати про значення всього написаного ним? Звідки ця тема «памятника», хай навіть «нерукотворного»? Мабуть, поет – це, справді, найперше – пророк, що вміє бачити далі від інших, серцем відчувати плин часу, глибше розуміти значення справ людських. У «Памятнику» Пушкіна ми відчуваємо не лише трагічне передчуття швидкої загибелі («Я памятник воздвиг…», тобто все, що міг, уже зробив), а й геніальне передбачення наперед оцінки нащадками своєї творчості.

Людина високоосвічена, яка чудово розуміє, що було зроблено до нього в російській і світовій літературі, Пушкін осмислює свою творчість як важливу ланку в розвитку світової поезії. Епіграф до вірша, узятий з оди Горація, звучить російською майже так само, як перший рядок у Пушкіна: «Я памятник воздвиг». Інші рядки майже збігаються з вільним перекладом Горація Державиним:

  • Так! – весь я не умру: часть моя большая,
  • От тлена убежав, по смерти будет жить,
  • И слава возрастет моя, не увядая,
  • Доколь славянов род вселенна будет чтить.

Та все ж таки Пушкін розуміє значення поетичної творчості набагато глибше від своїх попередників. В оцінці своєї праці він продовжує і завершує ті вимоги до поета, які були висунуті ще в «Пророку», де прозвучав заклик до поета «глаголом жечь сердца людей». В «Памятнике» Пушкін головною своєю заслугою вважає три риси своєї поезії: народність (народна стежка не заросте до пам’ятника), гуманізм («Что чувства добрме я лирой пробуждал») і волелюбний зміст поезії («Что в мой жестокий век восславил я свободу, и милость к падшим при-зьівал»). Можна назвати будь-який твір поета і легко знайти в ньому і «чувства добрме», і вірність ідеалам свободи, і близькі всьому народу теми, і головне – проста, яскрава і доступна мова всіх пушкінських творів. Є ще одна важлива риса у ставленні поета до своєї творчості:

  • Слух обо мне пройдет по всей Руси великой,
  • И назовет меня всяк сущий в ней язык…

Пушкін вважає себе поетом багатонаціональної країни і звертається до всіх народів, як до рівних. Це було новим за його часів, коли небагато поетів і політиків зацікавила б думка про себе «диких» тунгусів, калмиків та ін. У своєму поетичному заповіті Пушкін говорить і про світове значення своєї поезії. Сьогодні ніхто на всій нашій планеті не стане заперечувати світове значення творчості російського поетичного генія, і ніхто не дорікне Пушкіну в зарозумілості і перебільшенні своїх заслуг. Тому що висока оцінка своєї творчості виходить перш за все з того, що Олександр Сергійович, ставлячи високі вимоги до творчості поета і його місії на землі, завжди їм відповідав.

  • «Нерукотворный памятник» Пушкіна «Вознесся выше… главою непокорной Александрийского столпа».

В цьому горде утвердження не лише величі того, що він зробив, а й поетичної творчості взагалі. Інакше, як пояснити те, що слава і пам’ять про видатних поетів переживає не лише їх самих, а й політиків, царів, учених, артистів? Може, це тому, що в їхніх віршах – наші невисловлені почуття, наше розуміння життя і наш гіркий досвід, наші думки, що бродять десь глибоко у душі. І тільки такий поет, як Пушкін, зумів знайти для них просту і досконалу форму, додумав все за нас і пояснив багато що в нас самих. Скільки по всій землі поставлено вдячними нащадками «рукотворних» пам’ятників поету, і скромних, і величних. Але жоден з них не може зрівнятися з тим, що створений ним самим.





Схожі твори: