Головна Головна -> Твори -> Повість А.Чехова «В яру» – трагізм живих символів

Повість А.Чехова «В яру» – трагізм живих символів



Чехов належав до письменників, які зображували життя народу начебто ззовні, зі спостереженням і співчуттям, з позиції гуманіста, якому не байдужі проблеми простого люду. Цей автор заглиблювався у внутрішній світ представників різних соціальних прошарків: чиновництва, розореного в капіталістичних умовах дворянства, інтелігенції (як сподвижницької, так і самозакоханої, деградуючої в обивательських лабетах), зубожілого селянства. Саме життю селянства в умовах розвитку капіталізму із поклонінням мамоні, з глитайською антилюдяною мораллю (”іде чумазий!” – зазначав М.Салтиков-Щедрін) присвячена одна з кращих повістей А.Чехова про соціальні, антидуховні витоки зла “В яру” (1990).

Це твір про сенс людського життя, про випробовування його на міцність у безпросвітності й безвиході, у страшних реаліях панування власницької моралі над душами людей. Тут письменник відштовхується від життєвої конкретики: поштовхом до написання стає один із сахалінських випадків (у 1890 році Чехов їде у Сибір, а згодом на Сахалін – місце засланцівкаторжан), а місце дії автор визначив “близ Мелихова” (у 1892 році він купив занедбаний маєток у селі Меліхово Серпухівського повіту Московської губернії).

У центрі твору – сім’я сільського глитая, власника бакалійної лавки Григорія Цибукіна. Сам твір відзначається побутописанням, хронікальністю у змалюванні села Уклєєво, яке поступово міняється в нових економічних відносинах: в умовах розвитку капіталізму деформується мораль, стають нормою хижацькі принципи існування, нищаться традиційні устої і природно здоровий спосіб життя:

  • “От кожевенной фабрики вода в речке часто становилась вонючей; отбросы заражали луг, крестьянский скот страдал от сибирской язвы, и фабрику приказано было закрить. Она считалась закрытой, но работала тайно с ведома станового пристава и уездного врача, которым владелец платил по десяти рублєй в месяц”

Правда, знайомі ситуації та обставини? Як бачимо, повість не тільки актуальна з історикогенетичного погляду, а й з історикофункціонального підходу. Для сільських глитаїв Цибукіних гроші, нажива будьякою ціною (старий Григорій торгує не тільки бакалійним товаром, але й хлібом, горілкою, худобою) є кумиром, життєвою необхідністю і хворобливою пристрастю. Старший син Григорія Цибукіна Анисим служить у поліції (традиційний мотив зрощення правоохоронної системи з кримінальним світом: так і згадується бальзаківський Вотрен) і робить фальшиві гроші. Молодший Степан через слабке здоров’я і глухоту не міг бути надійним помічником батька, зате його дружина, красуня Аксінья, яка походила з простого незаможного роду, радувала свекра хижацькою хваткою, твердим і жорстоким характером «старик Цыбукин глядел на нее весело, глаза у него загорались, ивзто время он жалел, что на ней женат не старший сын, а младший, глухой, который, очевидно, мало смьюлил в женской красоте».

Сам Григорій, овдовівши, одружився на немолодій дівчині Варварі, яка, всупереч пануючій моралі у сімействі Цибукіних, була доброю і щедрою, жаліла бідних, наділяла милостинею жебраків, богомольців, а старий чоловік змушений був поблажливо миритись із милосердною вдачею дружини, хоча сам ненавидів селянську бідноту, поводив себе зверхньо і похамськи {”он ненавидел мужиков и брезговал йми, и если видел, что какойнибудь мужикдожидается у ворот, то кричал гневно:

  • – Что стал там? Проходи дальше!”.

Народ, розуміючи витоки і причини збагачення Цибукіних, відверто ненавидів їх. Характерно, що навіть щедрість добросердної, на перший погляд, Варвари є скоріше не від щирої віри, а від фарисейської показухи: головне, щоб серед людей не було осуду. Коли нарешті знаходять наречену для старшого з братів Анисима (нею стає вродлива, людяна дівчина з бідної селянської сім’ї Ліпа), молода дружина старого глитая Григорія Цибукіна на весіллі пасинка “была довольна, что так много кушаний, и все так богато, – никто не осудит теперь”. Про показну релігійність скаже згодом поліцейський і фальшивомонетник Анисим:

  • “И старшина тоже не верит в бога, и писарь тоже, и дьячок тоже. А ежели они ходят в церковь и посты соблюдают, так ато для того, чтобы люди про них худо не говорили, и на тот случай, что, может, и в самом деле страшний суд будет”.

Те, що люди втрачають совість, Бога в душі, Анисим добре усвідомлює, навіть під час вінчання в церкві з Ліпою щось на мить прокидається в його душі, сльози прозріння і каяття заважали дивитися на святі ікони, тягар своїх і чужих гріхів змушував молитись і просити прощення. Однак потреба безбідного існування в поглинутому гріхом середовищі спонукала до іншого. Згодом Анисима засуджують на каторгу як фальшивомонетника.

історія Анисима, безперечно, була навіяна Чехову сахалінськими враженнями: письменник зустрічався з висланими на каторгу фальшивомонетниками.

Бог прокинувся в душі Анисима лише на мить, під час вінчання у церкві “и, пока меня венчали, я вседумал: єсть Бог! А каквышел из церкви – и ничего”. Мирська гріховна суєта, одержимість наживою перемагають. Наслідки плачевні. Анисима посадили в тюрму за підробку і збут грошей, а згодом, після суду, вислали на каторгу. Вродлива, добра, похристиянськи смиренна Ліпа залишається з маленьким, щойно народженим сином Никифором у чужій для неї сім’ї, у середовищі хижаків, де тепер верховодила усім старша невістка, дружина глухого Степана, Аксінья. Ця злостива і спритна у комерційних справах жінка цілком була до вподоби глитаям.

Автор підкреслює її підступну хижацьку сутність у портретній характеристиці: “У Аксиньи были серые наивные глаза, которые редко мигали, и на лице постоянно играла наивная улыбка. И в отих немигающих глазах, и в маленькой голове на длинной шеа, и в ее стройности было чтото змеиное; зеленая с желтой грудью, с улыбкой, она глядела, как весной из молодой ржи глядит на прохожего гадюка, вытянувшись и подняв голову”.

Однак старий Цибукін (до цього бездушний і жорстокий), відчувши небезпеку зажерливої невістки передусім і дня себе самого, заповів селище Бутьокіне, де будувався цегельний завод, єдиному внуку Никифору. Дізнавшись про це, Аксінья чинить страшний злочин: виливає у присутності розгубленої від лайки Ліпи, що прала білизну, ківш окропу на немовля. Чиниться дітовбивство, за яке немає покари у земному житті. Ніяких мук сумління не відчуває зміїне нутро жінки: “Аксинья молча прошла в дом, молча со своей прежней наивной улыбкой…”.

Не розбудив нічиєї приспаної совісті крик знетямленої від горя матері (”…послышался крик, какого ещє никогда не слыхали в Уклееве, и не верилось, что небольшоє слабое существо, какЛипа, можеткричать так”. Характерно, що в одній із повістей українського письменника Михайла Старицького (”Безбатченко”) теж зображено вбивство дитини, маленької Орисі, вітчимомнелюдом, ошалілим від ревнощів до дружини Докії, колишньої панської коханки, яка мстить чоловікові зневагою і незгасаючою любов’ю до панича. Ненависть і злоба Антона перекидається на невинну дитину. У конфлікті з дружиною знавіснілий Антін запалює курінь, у якому лежить травмована ним хвора падчерка. Божеволіє Докія. Жах і розпач, що межують з каяттям у скоєному, відчуває вбивця…

У драмі Льва Толстого “Влада темряви” убивство щойно народженого немовляти (плід таємного гріховного співжиття вітчима з падчеркою) потрясає виконавця злочину Нікіту (він є батьком дитини, яку прижив із пасербицею), виводить його з душевної рівноваги і, врештірешт, змушує зізнатись, щоб понести покару.

Тема переступу, зокрема найстрашнішого – дітовбивства, є центральною у повісті М. Лєскова “Леді Макбет Мценського повіту”. Тут каталізатором смертних гріхів виступає купецька молода дружина Катерина Львівна Ізмайлова, одержима любов’юпристрастю до прикажчика Сергія, заради якого чинить убивство за вбивством (два наступних разом із керованим коханцем): юна купчиха отруює свекра, згодом стає ініціатором таємної смерті чоловіка, а потім виродки піддають мученицькій смерті невинне дитя – хлопчика Федю, коли той читає житіє свого ангела, святого Феодора Стратилата.

Кінець справедливий для обох убивць, особливо для новітньої леді Макбет, котра гине вже сама через зраду коханця на етапі, чинячи черговий злочин.

Безперечно, що лєсковські мотиви мали вплив на творчість Чехова, який і не заперечував цього. Однак художнє осмислення Чеховим витоків людського падіння, його проявів у соціальних реаліях, буденного сприйняття міщанською обивательщиною значно глибше, переконливіше і болючіше.

Примарений спокій (ніби нічого незвичайного й не трапилось) після смерті маленького сина Ліпи й Анисима живе і далі в сімействі Цибукіних. Гріховний вчинок невістки Аксіны сприймається середовищем як логічно закономірний, хоча насправді в моральному плані фальшивомонетник Анисим чинить злочин далеко менший.





Схожі твори: