Головна Головна -> Твори -> Подвиг Василя Стуса

Подвиг Василя Стуса



Подвиг Василя Стуса

Стус народився 6 сiчня 1938 р. на Вiнниччинi с. Рахнiвка Гайсинсь кого району. Дитинство i юнiсть на Донбасi. Пiсля закiнчення фiлологiчного факультету Донецького (тодi ще Сталiнського) педiнституту вчителював, вiдбув армiю, працював у газетi. 1959 р. в “Лiтературнiй газетi” було надруковано добiрку його поезiй з напутнiм словом Андрiя Малишка. 1963 р. вступив до аспiрантури Iнституту лiтератури iм. Т. Шевченка АН УРСР у Києвi. З’являються першi журнальнi публiкацiї вiршiв, критичнi нариси про творчiсть молодих поетiв у журналi “Днiпро”, зокрема “На поетичному турнiрi” (1964), “Най будем щирi” (1965).

Належав до опозицiйно настроєної, нацiонально свiдомої молодої iнтелiгенцiї, що вiдверто протиставила себе тоталiтарному режимовi. 1965 р. Стуса було вiдраховано з аспiрантури за активний протест проти серпневих арештiв у середовищi української iнтелiгенцiї. Почалися поневiряння у пошуках заробiтку. У друк не проривалося нiчого, хiба що кiлька поетичних перекладiв з Гете й Гарсiа Лорки пiд псевдонiмом Василь Петрик. Крiм поетичної творчостi, багато й iнтенсивно працював як критик i лiтературознавець: в його столi – статтi про творчiсть Бертольда Брехта, Генрiха Белля, розвiдка про поезiю Свiдзинського – “Зникоме розцвiтання особистостi”, фундаментальна праця про Павла Тичину “Феномен доби”, де розкрито трагедiю виродження таланту в атмосферi iдеологiчного диктату. Залишилися в рукописах також два великi прозовi твори – “Поїздка у Счастьєвськ” та “Щоденник Петра Шкоди”.

Стус – поет iнтелектуальний, поет читаючий, що свiдомо, цiлеспрямо вано й критично опанував досвiд свiтової поезiї, та й не тiльки поезiї, багато у нього перекладiв: з Рiльке, Гарсiа Лорки, з Гете, Б. Брехта, П. Целяна, з Малларме, Райнiса, Цвєтаєвої.

Активно протестував проти реставрацiї культу особи, затискування свободи думки. 1972 р. Стуса арештовано разом з iншими українськими правозахисниками – I. Свiтличним, Є. Сверстюком, Iгорем та Iриною Калинцями та iн. “Судовi процеси 1972-1973 рокiв на Українi – то суди над людською думкою, над самим процесом мислення, суди над гуманiзмом, над проявами синiвської любовi до свого народу”, – писав Стус 1975 р. у публiцистичному листi “Я обвинувачую”. Його засудили до п’яти рокiв таборiв i трьох рокiв заслання. Кару вiдбував у Мордовiї, заслання – на Колимi. 1979 р. повернувся до Києва, але через 8 мiсяцiв його заарештували вдруге й засудили на 15 рокiв позбавлення волi (10 – таборiв, п’ять – заслання).

Другий строк Стус вiдбував у спецтаборi в Пермськiй областi в нестерпних умовах, де й помер пiд час голодування у карцерi 3 вересня 1985 р. Поховали його у безiменнiй могилi на табiрному цвинтарi. 19 листопада 1989 р. вiдбулося перепоховання праху Василя Стуса та його побратимiв Ю. Литвина й О. Тихого у Києвi на Байковому цвинтарi.

За кордоном у 70-тi роки побачили свiт двi збiрки його поезiй: “Зимовi дерева” (Брюссель, 1970) i “Свiча в свiчадi” (Сучаснiсть, 1977), було опублiковано його публiцистичнi заяви, вiдкритi листи. Тим часом на батькiвщинi його вiршi поширювалися в списках, через самвидав. Загаловi феномен Стуса вiдкрився вже пiсля смертi поета – з розвитком гласностi й демократiї. Почали з’являтися добiрки його вiршiв, спогади i статтi про нього. 1990 р. вийшла перша в Українi збiрка вибраних поезiй “Дорога болю”.

1994 р. у Львiвському видавництвi “Просвiта” побачив свiт перший том (у двох книгах) чотиритомного наукового видання Стуса, пiдготовлений у вiддiлi рукописiв Iнституту лiтератури НАН України.

Творчий доробок поета, навiть поза вкрай несприятливих умов для творчостi (адже, за його словами, “легше було написати, анiж зберегти”) – дуже великий. Першу свою збiрку “Зимовi дерева” наприкiнцi 60-х рокiв поет запропонував видавництву “Радянський письменник”. Тут вiдтворено атмосферу 60-х рокiв з її пристрасним осмисленням болючих проблем нацiонального розвитку, прагнення вписатися у визвольнi традицiї рiдної культури. Незважаючи на схвальнi рецензiї, збiрка так i не побачила свiту.

1970 р. без будь-якої надiї на опублiкування Стус готував другу збiрку пiд промовистою назвою “Веселий цвинтар” – своєрiдний поетичний репортаж iз “цвинтару розстрiляних iлюзiй”, кажучи словами Василя Симоненка. Поезiї сповненi авторського передчуття неминучої Голгофи, готовностi лишитися собою наперекiр тисковi, не роздвоїтися “на себе i страх”, як герой його вiрша “Еволюцiя поета”.

Вершинна частина Стусового доробку – збiрка “Палiмпсести”. Назвою цiєю (палiмпсестами в давнину називали пергаменти, на яких стирали первiсний текст, щоб написати по ньому новий) об’єднано все створене у неволi зi вкрапленнями бiльш раннiх поезiй.

Складно переплiтаються в нiй рiзнi духовнi площини. В одному з найглибших фiлософських вiршiв “За читанням Ясунарi Кавабати” – виразнi вiдгомони схiдної фiлософiї. Водночас у таких специфiчно японських “чотирьох татамi”, на яких “розпросторюється” душа поета, вгадується знак хреста. Дорога до Бога для Стуса – “вседорога”. Не раз зринають в його поезiї символiка “високого вогню”, мотиви богообраностi й жертовностi. “Бог” i “Україна” в його душi i в поезiї творять двоєдине цiле.

Найкращi здобутки поета постають на гребенi зiткнення, з єдностi протилежностей: з одного боку, несамовита пристраснiсть, нагнiтання, злет (“Ярiй, душе”), з другого – фiлософська заглибленiсть, розважливiсть, десь у глибинi нуртують бурi, а на поверхнi – “ваговита дозрiлiсть речей”, самовираження.

Iм’я Стуса увiйшло в нашу iсторiю як важливий чинник нацiонального пробудження й самоусвiдомлення, стало символом духовної незламностi й свободи. На часi глибоке пiзнання власне поетичного доробку цього самобутнього митця, i не лише в українському лiтературному контекстi.





Схожі твори: