Головна Головна -> Твори -> Образ Пугачова в повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”

Образ Пугачова в повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”



Повість А. С. Пушкіна називається “Капітанська дочка“, але саме Машу Миронову можна назвати другорядною діючою особою. Сюжетна напруга повісти тримається на трьох опорних крапках. Це образи Швабрина, Гриньова й Пугачова, що своїми вчинками став своєрідним “проявником” справжньої натури персонажів, гірших рис Швабрина й кращих – Гриньова. Пугачов в “Капітанській дочці” схожий на героя козацьких пісень і билин. Він з’являється спочатку як якась загадкова фігура, а потім розростається й заповнює собою весь простір оповідання. Незрозуміла людина веде таємничі розмови з хазяїном постоялого двору, більше схожого на розбійницький притулок. Він – чи те випадковий каторжник, чи те пияк (”заклав кожух у целовальника”, тобто за горілку). Але “вогненні очі”, що притягають увагу, видають людину неабиякого. У пророчому сні Гриньова читач уже одержує натяк на складність і силу образа (звірство, хитрість і несподівана пестливість і широта душі – про все це ми довідаємося після).

 

Пугачов твердий, безжалісний, коли велить стратити захисників міцності, зарубати дружину коменданта. Але він пам’ятає добро й цінує щирість, правдивість і вірність честі. Саме це підкуповує його в Гриньові. Він не мстивий, єдиний раз насупився, довідавшись, що Гриньов обдурив його. З істинно царською, казковою широтою душі він говорить: “Стратити так стратити, милувати так милувати”. І відпускає Гриньова з нареченою, дає пропуск в усі підвладні йому області.

 

Пугачов, однак, лукавий і розумний, він знає своїх людей і часто “працює на публіку”, як би відіграючи роль пануючи, як йогоуявляють собі прості люди. Наївна пишність титулів, які він роздає своїм наближеним – це й розрахунок, і радісна гра у владу. Перед Гриньовим він не скоряється, майже відкрито говорить, що він самозванець, порівнюючи себе із Гришкою Отрепьєвим. Пугачов Пушкіна – розпачлива людина, що не проміняє три місяці царського бенкету на тридцять років райської юшки. Він і билинний герой, і пісенний розбійник, і цар-рятівник для забутого народу. Російська історія повна легенд про “справжнього царя”, про царя, що врятував від смерті, сьогоденні, “правильному” царі, що прийде у визначену годину. Пугачов назвався таким царем, але люди не пішли б за ним, якби він не поводився, як теперішній володар і рятівник. Остання зустріч Пугачова й Гриньова відбувається за хвилину до Страти полоненого бунтівника. У цю страшну мить Пугачов довідається того, кого полюбив за чесність, хоробре й добре серце, і киває йому. “Через хвилину його голова, мертва і закривавлена, була показана народу”. Пушкін вустами героя журиться про ганебний кінець: “Єме-ля! Бмеля1 – думав я з досади, – навіщо не наткнувся ти на багнет або не підкрутився на картеч! Кращого нічого не міг би ти придумати”.

 


Загрузка...



Схожі твори: