Головна Головна -> Твори -> Моя країна

Моя країна



Моя країна

Менi дуже подобається визначення поняття “матерiя” з пiдручника фiзики:
“Матерiя – поняття, стан простору, речовина, яка iснує незалежно вiд
нашого знання про нього”. Те ж саме можна сказати про нашу країну. Вона
iснує незалежно вiд того, бажають iншi нацiї та окремi люди її визнавати
чи нi.

Ми постiйно переймаємось сусiдством з Росiєю: там же такi простори!
Багатства! Нафта! Там же такi глибокi традицiї! Свiтова популярнiсть i
авторитет! Науковi досягнення! Визнана свiтом лiтература, балет, музеї!
А що у нас? “Махають двокольоровим прапором, навчають мови, зайвої для
сучасної людини, та пишаються цим селюком Шевченком!”

Я особисто згоден з тим, що вважати Шевченка всесвiтньо вiдомим поетом
ранувато. А може, це йому й не треба? Чи багато неросiян читають Пушкiна
в перекладi? Може, Шевченко надто “нацiональний”, щоб бути зрозумiлим
iншим народам? Тай i взагалi, чи багато митцiв з iнших лiтератур мають
стабiльний успiх за кордоном? Не дуже багато, прямо скажемо. Головнi
“постачальники” цих письменникiв – Велика Британiя, Нiмеччина, США,
Францiя. Набагато менше їх походить з Iспанiї, Iталiї, схiдних країн.

Взяти ту ж Росiю: кого з її письменникiв постiйно читають, екранiзують,
ставлять у театрах неросiяни за кордоном? Толстого, Достоєвського,
Чєхова, Набокова (який писав англiйською); набагато менше – Тургенєва,
Лєскова, Бердяєва. Та й хто з росiйського “канону” є чистим росiянином?
Француз Лермонтов, ефiоп Пушкiн, грузин Маяковський чи єврей Бродський?
Бiльшiсть митцiв i мислителiв Росiї зазнали глибокого впливу української
культури, психологiї, природи. Булгаков, Бердяєв, Цвєтаєва тривалий час
жили у Києвi. Сковорода, який вже навiть Москвою визнається українським
фiлософом, був одним з найвпливовiших вчителiв Толстого. Достатньо лише
побiжного прочитання Гоголя, щоб визначити суржик, українську тематику,
мислення, гумор, цитати з народних пiсень i дум.

ики Капиця та Патон або лiтературна та театральна богема Москви та
Санкт-Петербурга, яка автоматично поповнювала ся кращими силами
росiйських колонiй, i в першу чергу Україною.

Якщо ми вже говоримо про минуле, то цей список можна було б продовжити:
хоч це питання й складне, але “колискою трьох слов’янських народiв” була
не Московська чи якась, а Київська Русь. До Петра I вся московська елiта
була неписьменною (!), в той час як в Українi козацька старшина вчила
своїх дiтей в європейських унiверситетах, а письменнiсть була
поголовною. “Вiдродження” росiйської культури ХVIII столiття вiдбулося
на 90 % перенесенням київської елiти до Москви й Петербурга. На фонi
Мазепи, який вiльно володiв декiлькома європейськими мовами, Петро I з
його голандськими судоверфами (по-сучасному, ПТУ) не мав жодних переваг.

Тому не треба слухати прихильникiв Росiї. Ми – аж нiяк не вторинна
нацiя, i не треба вважати українське чимось другорядним, нижчого
гатунку. З iншого боку, попри всi недолiки й слабкiсть полiтичної влади,
ми єдина країна СНД, де з 1989 року не було вiйни. Ми маємо багато
громадянських прав, яких не iснує в сусiднiх країнах (альтернативна
вiйськова служба, наприклад). Ми вiддали свiй атомний потенцiал, i хоч
це не знайшло належного свiтового поцiнування, цей жест доброї волi має
викликати нашу повагу до уряду. Нам потрiбна рiвновага мiж розвитком
свого i вживанням у свiтову громадськiсть, а також наполеглива праця над
полiпшенням життя. Думаю, це був би велетенський крок уперед, якби
мiнiстерство освiти затвердило другою державною мовою англiйську. Це
позбавило б нас необхiдностi знайомитися iз свiтовою думкою через
посередництво росiйських перекладiв, а також приєднало бiльше людей до
величезних ресурсiв Iнтернету. Ми також маємо пiднести на належний
рiвень нашу освiту i культуру працi.

Я з оптимiзмом дивлюсь у майбутнє. Моя країна ще скаже своє слово. Моєму
поколiнню настав час дiяти!





Схожі твори: