Головна Головна -> Твори -> Основнi мотиви поезiї Федора Тютчева

Основнi мотиви поезiї Федора Тютчева



Основнi мотиви поезiї Федора Тютчева

Тютчев – один iз найвiдомiших поетiв XIX столiття. Це столiття дало
свiтовiй поезiї чимало вiдомих росiйських поетiв (досить згадати iмена
Пушкiна та Лермонтова, Некрасова i Фета). Поза те, поезiя Тютчева
вирiзняється своєю особливою фiлософською спрямованiстю i особливим
переосмисленням тих символiв i мотивiв, котрi в цiлому були властивi
росiйськiй та й свiтовiй поезiї того перiоду в цiлому.

Одним iз основних мотивiв поезiї Тютчева став мотив крихкостi,
примарностi, оманливостi буття. Примарним в розумiннi поета є минуле,
те, чого вже немає. Але i сьогодення, оскiльки воно безперервно
рухається, теж лише примара. Символом примарностi життя у Тютчева
виступає веселка. Вона прекрасна, однак це лише видiння. Рiзко
висловлене це вiдчуття у вiршi “День i нiч”, де увесь зовнiшнiй свiт
усвiдомлюється як примарний покрив, накинутий над безоднею.

Тютчеву не чужа й характерна для романтичної фiлософiї поезiї мiстична
тема “одкровення”, “вищого пiзнання” в актi злиття людської душi з
“душею свiту” (вiрш “Проблиск”, “Видiння”). Для цiєї теми характерне
протиставлення дня як “зовнiшнього шуму” i нiчного усамiтнення як шляху
до “справжнього” пiзнання. Цей мiстичний мотив дуже поширений в
романтичнiй фiлософiї та поезiї. У Тютчева вiн позначений образом
зоряної ночi.

Є у Тютчева й iнший образ, пов’язаний з цiєю темою, – образ пiдземних
вод, глибинних джерел.

Ще один тютчевський образ, забарвлений нальотом романтичного мiстицизму,
– порив до неба. Тому ряд вiршiв поета мають своїм пiдгрунтям
протиставлення неба землi.

Природа в його поезiї
вiдiграє чiльну роль, є основним об’єктом його художнiх переживань.
Явища природи, що потрапляють у поле його зору, не рiзноманiтнi й
сприйнятi не деталiзовано. Цим Тютчев суттєво вiдрiзняється вiд
Некрасова i Фета. Поет прагне не до виявлення неповторного розмаїття
якоїсь певної картинки природи, а до передачi емоцiй, що збуджує
природа, створюючи iлюзiю перенесення у неї. При цьому поетичну думку
Тютчева викликають насамперед явища загального характеру: свiтло й
темрява, тепло i холод, шум i безмовнiсть. Традицiї цiєї лiнiї
тютчевської лiрики лежать у поезiї Батюшкова i Жуковського.

Однак поезiя Тютчева – це поезiя контрастiв. I це виявляється i в
сприйняттi та описовi природи. Свiтлому свiтовi гармонiйної насолоди
природою протиставляється в нiй похмурий свiт холоду, пiтьми. Образи
природи, пов’язанi зi стiйкими емоцiйними комплексами, визнача ють i
образну систему любовної лiрики Тютчева. Через усю його творчiсть
проходить протиставлення тихого розквiту кохання бурхливому розпалу
пристрастей. Саме образи полум’я переважають у поета в передачi любовних
пристрастей.

Таким чином, присутнiсть в поезiї Тютчева фiлософiї романтизму,
iдеалiзму, переддекадентськi мотиви, ухил до iмпресiонiзму дає пiдстави
вважати Тютчева певною мiрою попередником символiстiв у росiйськiй
поезiї. Саме в поезiї символiзму були розвинутi основнi мотиви i
тенденцiї тютчевської поезiї. Те, що у Тютчева було лише тенденцiєю, для
символiстiв стало основним принципом творчостi.


Загрузка...



Схожі твори: