Головна Головна -> Твори -> Жанрова і ідейна своєрідність роману М. Г. Чернишевського «Що робити?»

Жанрова і ідейна своєрідність роману М. Г. Чернишевського «Що робити?»



Вважається, що твір Чернишевського «Що робити?» належить до типу утопічних романів. Однак це занадто умовна характеристика, оскільки авантюрна зав’язка сюжету надає йому риси детективної повісті, докладний життєпис Віри Павлівни вносить елементи побутової драми, а через рихлість сюжету, що раз у раз переривається великими міркуваннями автора, роман важко втиснути у рамки якої-небудь звичної схеми. Місцями автор намагається захопити читача скрупульозним – і безумно нудним – підрахунком прибутку, що одержували зображені ним кооперативні швальні, або ж бере піднесений тон, і тоді протягом декількох сторінок роман нагадує поему у прозі. Нерідко автор, подібно суфлерові, вривається у оповідання і завзято вимагає звіту у своїх читачів: мов, чи все їм зрозуміло? І сам же зловтішним тоном відповідає: ні, найдобріша публіка, нічого-то ти не зрозуміла!

Якщо підійти до питання про жанрову своєрідність цього твору з гумором – точніше, з «чорним гумором», то визначити його можна приблизно так: це лірико-побутова фантазія з елементами трагіфарса на тему найкращого благоустрою особистого і громадського життя, написане автором у в’язниці з найкращими побажаннями тим, хто піде по його стопах… Дійсно, важко говорити про цей добуток серйозно, якщо брати до уваги усі його дивовижні недоліки. Автор і його герої говорять безглуздою, сокирною і незрозумілою мовою. Головні герої поводяться неприродно, але вони, немов ляльки, слухняні волі автора, що може змусити їх робити (переживати, мислити) усе, що йому завгодно. У цьому ознака незрілості Чернишевського як письменника: справжній творець завжди творить понад себе, породження його творчої фантазії мають вільну волю, над якою не владний навіть він, їхній творець, і не автор нав’язує своїм героям думки і вчинки, а скоріше вони самі підказують йому той або інший свій вчинок, думку, поворот сюжету. Але для цього необхідно, щоб їхні характери були конкретними, мали закінченість і переконливість, а в романі Чернишевського замість живих людей перед нами голі абстракції, яким наспіх додали людське обличчя. Найбільш вдалий у романі – і в цьому немає нічого дивного – образ злої, жадібної і неосвіченої Мар’ї Олексіївни, матері Вірочки.

 З її характером нічого не може поробити ні сам автор, ні його герої. Це наводить на думку про те, що навіть у Чернишевського не було особливих труднощів у зображенні цієї фігури, адже жінки, подібні Мар’ї Олексіївні, зустрічаються у житті суцільно і поруч. Зовсім інша справа – «новий тип» людини. Автор попереджає нас, що такі люди є, хоча їх ще мало. Але Чернишевському явно хочеться, щоб їх було ще більше, от він і пересолює, наділяючи їхньою надлюдською витримкою і ангельською добротою… Важко судити об’єктивно про ідейну своєрідність книги, огидно написаної. Однак жоден російський письменник не може похвастатися таким успіхом, який випав тоді на долю автора «Що робити?». Секрет її успіху – у її моральному впливі на суспільство. Ідейна своєрідність роману зводиться до проповіді нової моралі. Критики, що належали до правого консервативного табору, оголосили роман аморальним, однак чудовий російський богослов А. М. Бухарєв (у чернецтві архімандрит Феодор) визнав, що книга за духом – глибоко християнська. Дійсно, автор приділяє велику увагу аскетичним принципам: Рахметов спить на цвяхах, щоб приготувати себе до перенесення катування, він відмовляє собі у всіх людських радостях і присвячує життя служінню Істині. Особливо багато нападок викликала проповідь вільної любові, заперечення ревнощів, заснованої на невартому, почутті власності.

Однак полова розбещеність процвітала саме серед представників правого консервативного табору – серед гвардійських офіцерів, дозвільних поміщиків, важливих чиновників, а зовсім не у колах аскетично настроєної революційної інтелігенції. Проповідь волі любові у романі Чернишевського означає проповідь щирості почуття і цінності любові як єдиного виправдання відносин між чоловіком і жінкою. Припинення любові з однієї зі сторін є припиненням змісту відносин. Тема волі любові не мала у Чернишевського нічого загального з темою виправдання безладних полових зв’язків. Чернишевський повстає проти всякого соціального насильства над людськими почуттями, їм рухає любов до волі, повага до щирості почуття. І все ж таки звичайний читач – просто читач, а не революціонер і не войовничий мораліст – навряд чи задовольниттся подібними поясненнями і не зрозуміє, чому йому варто вишукувати достоїнства в погано написаній книзі. Усім відома летуча фраза Є. Євтушенко: «Поет у Росії – більше чим поет!». Але бути може, було б краще, якби кожний у Росії займався своєю справою. Поети писали б вірші, письменники – романи, а суспільні діячі займалися б політикою!


Загрузка...



Схожі твори: