Головна Головна -> Твори -> Нев’януча природнiсть iнтимної лiрики Iвана Франка

Нев’януча природнiсть iнтимної лiрики Iвана Франка



Нев’януча природнiсть iнтимної лiрики Iвана Франка

Вона так гарно, сяє так

Святою, чистою красою,

I на лицi ярiє знак

Любовi, щиростi, спокою.

/ I. Франко /

Iван Франко належить до найвидатнiших українських письменникiв
дожовтневого перiоду. Iсторiя лiтератури знає небагато письменникiв, чиє
життя i творчiсть були б так тiсно пов’язанi з життям народу, так
глибоко вiдображали соцiальнi iнтереси трудящих, вiдкривали б рiдному
народовi такi широкi горизонти свiтової культури. Ще до навчання у
Львiвському унiверситетi, вiн пише вiршi про кохання, бо поет закохався
у дочку священика у Лолинi, що у Карпатах. Дiвчинi своєї мрiї
присвячував iнтимну лiрику. Писав їй у листi: “Ви, напевно,
здогадуєтесь, що Ви єдина муза, котра надихала й надихає мене на перший,
так i на другий томик”. Деякi вiршi автор знищив, а деякi дав до першої
його поетичної збiрки “Баляди й розкази”, що була надрукована 1876 року
з присвятою “дiвицi Надеждi”. “Дiвиця Надежда” – це була Ольга Рошкевич,
сестра його шкiльного товариша Славка, у кого Iван Франко гостював
удома. Ольга була дiвчиною оригiнальної вроди, глибокого розуму, веселої
вдачi, начитана, досконало знала французьку й нiмецьку мови, прекрасно
грала на фортепiано. “… Несмiла, як лiлея бiла, з зiтхання й мрiй
уткана…” Так змальовує поет образ свого першого кохання у вiршi “Тричi
менi являлася любов”.

з ним вiдчуваємо “осiннi думи”, спостерiгаючи, як “паде додолу листя з
деревини, паде невпинно, чутно, сумовито…” Меланхолiя зiв’ялого листя.
Воно устеляло алеї львiвських паркiв шелестливим золотом, i брiв ними
наш поет i шепотiв вiршi, що їх складав. Так народилася збiрка про
зранене серце, нездiйснене бажання, кохання без взаємностi – “Зiв’яле
листя”. Книжка потаємних, iнтимних пiсень, у яку вкладено “чуття скарб
багатий”. У нiй Франко увiковiчив свiй iдеал коханої – чистий, далекий,
нездiйснений. Високу культуру серця, культуру почуттiв випромiню ють
Франковi чарiвливi, iнтимнi струни – вiршi про кохання. Лiрична драма
“Зiв’яле листя” вражає читача великою внутрiшньою сконцентрованi стю
лiричного чуття незвичайним багатством змiсту, тонкою грою емоцiй. Не
випадково ж лiрика “Зiв’ялого листя” привертала й привертає увагу
композиторiв. Незаперечним є одне: лiрична драма Iвана Франка “Зiв’яле
листя” – це шедевр поетичної майстерностi. Глибокий лiризм проникає в
саму композицiю книги. Її пiснi – це три жмутки зiв’ялого листя.
Розповiдаючи про муки свого нероздiленого кохання, герой нiби розриває
жмуток за жмутком, розкидає зiв’яле листя своїх пiсень, щоб воно,
пiдхоплене вiтром, щезло безслiдно.

Таким неоцiненним скарбом є творчiсть, а особливо iнтимна лiрика
великого сина українського народу Iвана Франка, який заслужив ви-знання
й любов наших сучасникiв. Вiн завжди з нами у щоденному життi, у працi,
у хвилинах щастя i радостi, а особливо у часи смутку на душi та у серцi.





Схожі твори: