Головна Головна -> Твори -> “Мертві” і “Живі” душі в поемі Гоголя

“Мертві” і “Живі” душі в поемі Гоголя



Шкільний твір на тему творчості Н.В. Гоголя. На початку  роботи  над  поемою Н.В.Гоголь писав В.А.Жуковському: “Який величезний,  який оригінальний сюжет!  Яка різноманітна купа! Вся Русь з’явиться в ньому”. Так сам Гоголь визначив обсяг – вся Русь. І письменник зумів показати в повному обсязі сторони життя Росії тієї епохи.  Задум Гоголя був грандіозний:  подібно Данте зобразити шлях Чичикова спочатку в  “пеклі”-  I тім “Мертвих душ”,  потім “у чистилище” – II тім “Мертвих душ” і “у раї” – III тім. Але цей задум не був здійснений до кінця, до читача в повному обсязі дійшов тільки I тім, у якому Гоголь покизує негативні сторони російського життя. Найбільше широко на сторінках поеми представлені образи поміщиків. Це і є “мертві душі” поеми. Спочатку це Манилов,  увічливий, із приємними рисами особи, мрійлива людина. Але це тільки на перший погляд. Поспілкувавшись із ним небагато :  “Чорт  знає,  що таке!” Його мрійність – це ледарство, паразитизм, безвільність.

 

У Коробочці Гоголь представляє нам гостинна, хлібосольна вона раптом стає “дубиноголовою” у сцені продажу мертвих душ,  боячись продешевити.  Це тип людини собі на розумі. У Ноздревє  Гоголь  показав  іншу форму розкладання дворянства. Письменник показує нам 2 сутності Ноздрева:  спочатку він – особа відважна, пряма. Але потім доводиться переконуватися, що товариськість Ноздрева – байдужне панібратство з кожним зустрічним і  поперечним, його  жвавість – це нездатність зосередитися на якому-небудь предметі або справі, його енергія – порожня розтрата сил у гульбах і бешкетуваннях.  Головна його страстишка, за словами самого письменника, “нагадити ближньому, іноді зовсім без усякої причини”. Собакевич те саме що Коробочка.  Він, так само як і вона, накопичувач. Тільки,  на відміну від Коробочки, це розумний і хитрий скнара. Йому удаєтся обдурити самого Чичикова.  Собакевич грубий, цинічний, необтесаний; недаром він рівняється із твариною (ведмедем).  Цим Гоголь підкреслює ступінь здичавіння людини, ступінь омертвіння його душі. Завершує цю галерею “мертвих душ” “діра на  людстві” Плюшкин. Це вічний у класичній літературі образ скупого. Плюшкин – крайній ступінь економічного, соціального й морального розпаду ч особистості.

 

До галереї  поміщиків,  які  є по суті “мертвими душами”, примикають і губернські чиновники. Кого ж ми можемо назвати душами живими в поемі,  та і є  чи вони? Я думаю, Гоголь не збирався протиставляти ядушливої атмосфери життя чиновників і поміщиків життя селянства. На сторінках поеми селяни зображені далеко не в рожевих фарбах.  Лакей Петрушка спить не роздягаючись і “носить завжди із собою якийсь особливий захід”. Кучері Селіфан – не дурень випити. Але саме для селян у Гоголя перебувають і добрі слова й тепла інтонація,  коли він говорить,  наприклад, про Петра Неумивай-Корито, Іванові Колесо, Степанові Пробці, спритному мужику Еремєє Сорокоплехине.  Це всі люди,  про долю яких задумався автор  і задався питанням:  “Що ви,  серцеві мої,  поробляли на столітті своєму? Як перебивалися?”

 

Але є на Русі хоч щось світле, що  не піддається  корозії ні  за яких умов,  є люди, що  становлять “сіль землі”. Узявся ж звідкись сам Гоголь,  цей геній сатири й співак краси Русі? Є! Повинне бути! Гоголь вірить у це, і тому наприкінці поеми художній образ Рус-трійки, що  кинулася в майбутнє, в якому  не  буде новосибірських,  плюшкиних.  Мчиться вперед птах-трійка. “Русь, куди ж несешся ти? Дай відповідь. Не дає відповіді”.

 





Схожі твори: