Головна Головна -> Твори -> Григорій Сковорода Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя

Григорій Сковорода Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя



Не той щасливий, хто бажає кращого,
А той, хто задоволений тим, чим володіє
Г. С. Сковорода
Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі — одна л найпомітніших. Він був філософом і став творцем людських душ, він був мандрівником і цілувала трава сліди його ніг, він був співцем і співали людські душі разом з його душею, він був мислителем і тепер відкрилися нам таємниці його заповідей, він був духовним сіячем і проросли зерна, посіяні його рукою. Він був Людиною. Сходив усю Україну, мандрував Європою, мав багато друзів, які вдячно називали себе його учнями.
Сковорода став найвидатнішим українським філософом, відомим усьому світові .
Ми маємо складати сьогодні сходи в майбутнє з творчих злетів Григорія Сковороди.
Григорія Сковороду називають народним філософом. В центрі уваги його перебувала проблема щастя. Вона пов’язувалася в нього зі «сродною працею», яка, на тверде переконання філософа, є необхідною передумовою щастя. Вчення про «сродну працю» у Сковороди тісно пов’язане з його розумінням життя як театрального дійства, де люди-актори виконують свої ролі. І шоб добре зіграти, треба кожному вибрати таку роль, яка відповідає його можливостям, нахилам і здібностям.
Сковорода ставить питання про необхідність пізнати самого себе, бо від цього залежить майстерність виконання ролі, а зрештою — і щастя людини. Він був «переконаний, що принцип «сродної праці» повинен лежати в основі фундаменту суспільного ладу. Втілення його — єдина умова, яка забезпечить «торжество вищої моральності, миру й любові між людьми».
Цією ідеєю пройняті байки «Пчела и шершень», «Две курицы», «Орел и сорока».
Однією з найкращих байок Сковороди є «Пчела и шершень». У моралі автор вчить людей жити щасливою. Щастя це досягалося завдяки моральному самовдосконаленню, душевному спокою і незалежності від пристрастей навколишнього світу, умінню користуватися тим, що є, не прагнучи до неможливого. Однак стан душевного спокою не означав бездіяльності, навпаки. Улюблена справа — обов’язкова умова щастя. Філософ відстоює думку, що кожна людина може бути щасливою, якщо переможе для інстинкти волі і йтиме шляхом добра.
Однією з умов щастя є дружба симпатія та природна доброзичливість людей один до одного.
Пошуки відповіді на питання «У чому щастя?». Відбилися у 21-й пісні «Саду божественних пісень»:
Щастіе, где ты живеш? Горлиці, скажите!
В поле ли овцы пасеш? Голубці, взвестите!
О щастіе, наш ясный свет,
О щастіе, наш красный цвет! ,
Ты мати и дом, появися, покажися!
Домом і матір’ю називає щастя ліричний герой. Він намагається зрозуміти його суть. Образ щастя — пастуха, тобто звичайної праці, ще не є ствердним, але він знаменує собою пошук. Ні книжники, ні птахи не підказують, де воно. Та чи й існує, взагалі?
Щастія нет на земле, щастія нет в небе,
Не закличуть в угле, инде искать требе
Ліричний герой знаходить його:
Се мой лютезный прискор скачет младый елень,
Вішше небес, віще гор; крын мой — чист, нов., зелен
О щасті, мой свет ясный!
О щасті мой овет красный!
Ты мати и дом, ныне вижу, ныне слышу.
Молодий олень уособлює роздуми, які приводять до висновку, що щастя — це внутрішній стан людини. Воно не живе серед Гергесенських полів, що символізують недостойне життя, а «пасе стадо в кринах» (польові квіти), тобто воно там де є єднання людини з природою. Так у вірші відбився філософський погляд на щастя як душевний спокій.
Цю ж тему висвітлює поет у 28-й пісні. Автор закликає читача заглибитися в себе, заглянути у свою душу. Там він відшукає свого товариша, другу волю, яка переборе першу — «волю-ад», що символізує людські пристрасті, що вбивають справжню душу і позбавляють людину щастя. Г. Сковорода створює образ «духовного меча», який має очистити душу і, перерісши в мудрість, стати на її сторожі:
Ты един вселы жизнь и радость,
Ты един всем рай и сладость!
Убый злу волю в нас, да твой владеет глас!
Григорій Савич цінував відвертість, скромність, свободу. Часто він повторював, що щастя — у пізнанні самого себе, своїх нахилів, здібностей. У «Раз говорі п’яти путников о истинном щастіи в жизни» сковорода проводить думку, що оно в гармонійному поєднанні того, що задовольняє внутрішні духовні потребі людини, воно — «всередині нас самих»!
Глянь в сердечныя пищеры!
В думе твоїй глагол,
вот будет с ним весьол.
Поет підкреслює, що головне вжитті людини — серце;воно є «корень, солнце, глава и цар человеку»., сердечне задоволення, «веселість серця» є характерною ознакою щастя, до якого прагнуть люди. «О, сколь дорога ты, радость сердечная!»
Філософ вважав, цю справжнє щастя полягає в єдності самопізнання, істини і праці.
Мрії та прагнення Г. С Сковороди були оптимістичними, вони пройняті вірою в те, що настане час коли всі люди будуть щасливі. Він мріяв про світлу долю для народу, вірив у його пробудження, у його могутній природний розум, у його сили, і у цьому пробудженню й освіти простих людей він служив своїм вчення, на словах і на ділі прагнув до більш розумного і справедливого суспільного устрою.

Не той щасливий, хто бажає кращого,
А той, хто задоволений тим, чим володіє
Г. С. Сковорода
Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі — одна л найпомітніших. Він був філософом і став творцем людських душ, він був мандрівником і цілувала трава сліди його ніг, він був співцем і співали людські душі разом з його душею, він був мислителем і тепер відкрилися нам таємниці його заповідей, він був духовним сіячем і проросли зерна, посіяні його рукою. Він був Людиною. Сходив усю Україну, мандрував Європою, мав багато друзів, які вдячно називали себе його учнями.
Сковорода став найвидатнішим українським філософом, відомим усьому світові .
Ми маємо складати сьогодні сходи в майбутнє з творчих злетів Григорія Сковороди.
Григорія Сковороду називають народним філософом. В центрі уваги його перебувала проблема щастя. Вона пов’язувалася в нього зі «сродною працею», яка, на тверде переконання філософа, є необхідною передумовою щастя. Вчення про «сродну працю» у Сковороди тісно пов’язане з його розумінням життя як театрального дійства, де люди-актори виконують свої ролі. І шоб добре зіграти, треба кожному вибрати таку роль, яка відповідає його можливостям, нахилам і здібностям.
Сковорода ставить питання про необхідність пізнати самого себе, бо від цього залежить майстерність виконання ролі, а зрештою — і щастя людини. Він був «переконаний, що принцип «сродної праці» повинен лежати в основі фундаменту суспільного ладу. Втілення його — єдина умова, яка забезпечить «торжество вищої моральності, миру й любові між людьми».
Цією ідеєю пройняті байки «Пчела и шершень», «Две курицы», «Орел и сорока».
Однією з найкращих байок Сковороди є «Пчела и шершень». У моралі автор вчить людей жити щасливою. Щастя це досягалося завдяки моральному самовдосконаленню, душевному спокою і незалежності від пристрастей навколишнього світу, умінню користуватися тим, що є, не прагнучи до неможливого. Однак стан душевного спокою не означав бездіяльності, навпаки. Улюблена справа — обов’язкова умова щастя. Філософ відстоює думку, що кожна людина може бути щасливою, якщо переможе для інстинкти волі і йтиме шляхом добра.
Однією з умов щастя є дружба симпатія та природна доброзичливість людей один до одного.
Пошуки відповіді на питання «У чому щастя?». Відбилися у 21-й пісні «Саду божественних пісень»:
Щастіе, где ты живеш? Горлиці, скажите!
В поле ли овцы пасеш? Голубці, взвестите!
О щастіе, наш ясный свет,
О щастіе, наш красный цвет! ,
Ты мати и дом, появися, покажися!
Домом і матір’ю називає щастя ліричний герой. Він намагається зрозуміти його суть. Образ щастя — пастуха, тобто звичайної праці, ще не є ствердним, але він знаменує собою пошук. Ні книжники, ні птахи не підказують, де воно. Та чи й існує, взагалі?
Щастія нет на земле, щастія нет в небе,
Не закличуть в угле, инде искать требе
Ліричний герой знаходить його:
Се мой лютезный прискор скачет младый елень,
Вішше небес, віще гор; крын мой — чист, нов., зелен
О щасті, мой свет ясный!
О щасті мой овет красный!
Ты мати и дом, ныне вижу, ныне слышу.
Молодий олень уособлює роздуми, які приводять до висновку, що щастя — це внутрішній стан людини. Воно не живе серед Гергесенських полів, що символізують недостойне життя, а «пасе стадо в кринах» (польові квіти), тобто воно там де є єднання людини з природою. Так у вірші відбився філософський погляд на щастя як душевний спокій.
Цю ж тему висвітлює поет у 28-й пісні. Автор закликає читача заглибитися в себе, заглянути у свою душу. Там він відшукає свого товариша, другу волю, яка переборе першу — «волю-ад», що символізує людські пристрасті, що вбивають справжню душу і позбавляють людину щастя. Г. Сковорода створює образ «духовного меча», який має очистити душу і, перерісши в мудрість, стати на її сторожі:
Ты един вселы жизнь и радость,
Ты един всем рай и сладость!
Убый злу волю в нас, да твой владеет глас!
Григорій Савич цінував відвертість, скромність, свободу. Часто він повторював, що щастя — у пізнанні самого себе, своїх нахилів, здібностей. У «Раз говорі п’яти путников о истинном щастіи в жизни» сковорода проводить думку, що оно в гармонійному поєднанні того, що задовольняє внутрішні духовні потребі людини, воно — «всередині нас самих»!
Глянь в сердечныя пищеры!
В думе твоїй глагол,
вот будет с ним весьол.
Поет підкреслює, що головне вжитті людини — серце;воно є «корень, солнце, глава и цар человеку»., сердечне задоволення, «веселість серця» є характерною ознакою щастя, до якого прагнуть люди. «О, сколь дорога ты, радость сердечная!»
Філософ вважав, цю справжнє щастя полягає в єдності самопізнання, істини і праці.
Мрії та прагнення Г. С Сковороди були оптимістичними, вони пройняті вірою в те, що настане час коли всі люди будуть щасливі. Він мріяв про світлу долю для народу, вірив у його пробудження, у його могутній природний розум, у його сили, і у цьому пробудженню й освіти простих людей він служив своїм вчення, на словах і на ділі прагнув до більш розумного і справедливого суспільного устрою.





Схожі твори: