Головна Головна -> Твори -> Твiр-вiдгук. Драма Володимира Винниченка “Пророк” – це вершина свiтового модерну в жанрi соцiально-психологiчної драматургiї

Твiр-вiдгук. Драма Володимира Винниченка “Пророк” – це вершина свiтового модерну в жанрi соцiально-психологiчної драматургiї



Твiр-вiдгук. Драма Володимира Винниченка “Пророк” – це вершина свiтового
модерну в жанрi соцiально-психологiчної драматургiї

Можна жить, а можна iснувати,

Можна думать – можна повторять.

Та не можуть душу зiгрiвати

Тi, що не палають, не горять!

Люди всi по-своєму упертi:

Народившись, помирає кожна.

А живуть столiття пiсля смертi

Тi, що роблять те, чого “не можна”.

/ В.  Симоненко /

Письменника, творчiсть якого спричинила розвиток нового напрямку в
українськiй лiтературi, слава якого гримiла на рiднiй землi майже три
десятилiття, було грубо, безжально викинуто зi скарбницi нацiональної
культури, його твори вилучено з бiблiотек, а на його iм’я було накладено
табу. Та, нарештi, настав час, коли можна i говорити про В.  Винниченка,
i читати його твори, i глибоко вивчати його життя i творчiсть. Вимушена
емiграцiя жалем, тугою озвалася у серцi письменника, але була
надзвичайно плiдною, творчою. Винниченко залишив нам величезний доробок:
повiстi, оповiдання, драматичнi твори, щоденники, листи. В українську
лiтературу ввiрвався яскравий метеорит, бунтiвливий дух революцiонера в
життi та в лiтературi. Вiн бачив i сприймав життя в усiй повнотi його
суперечностей, сам переживав багато драматичних ситуацiй, якi вiдобразив
у своїх творах емоцiйно, гостро, з усiєю повнотою самовираження своїх
героїв.

Винниченко-драматург – це понад двадцять п’єс. Його п’єси iнтригували,
захоплювали i дратували. Вiд першої п’єси “Дисгармонiя” i до останньої
“Пророк”, яка зовсiм недавно повернулася в Україну, бо зберiгалася в
особистому архiвi письменника в США, драматург намагався прискорити
вихiд українського театру на європейську арену.

Драму “Пророк” написано 1930 року. Уже сама назва твору свiдчить про
його належнiсть до “пророчої” драми, представленої в українськiй та
свiтовiй лiтературi творами Лесi Українки “Кассандра”, “Руфiн i
Прiсцiлла”, М. Кулiша “Народний Малахiй”, “Маклена Граса”. У своїй драмi
В.  Винниченко звернувся до теми людської особистостi, що взяла на себе
нездiйсненне завдання змiнити свiт.

Виступи пророка, що нагадують проповiдi Христа, його помисли i
слова цiлком щирi: “…радiйте, кажу вам, брати мої! Витрiть сльози i
хай радiсть заграє в очах i на вустах ваших. Не для слiз i зойкiв я
прийшов, а для радостi i щастя. Хай же радiсть буде з вами!” Але Амар не
врахував, у яке суспiльство вiн потрапив – воно поглинуте
користолюбством i брехнею, де найбiльшими заповiдями життя, за висловом
нудьгуючої красунi – багачки Кет, є “безсердечнiсть” i “грошолюбство”.
Та й правда ж у кожного своя. Незвичайнi здiбностi, проповiдi любовi й
миру не дали самi по собi нi можливостей, нi права Амару дорiвнюватися
до Бога. Ревна християнка Ведд, трактуючи чудеса пророка як прояви
сатанинських сил, говорить: “…з другого боку, нi хреста, нi Бiблiї не
визнає. Так хто ж це такий, скажiть менi, будь ласка?!” А генерал Райт
прекрасно усвiдомлює наївнiсть iлюзiй про рiвнiсть, про обiцяний мир, що
його може дати амар’янська вiра: “Я вважаю iндуса Амара за авантюриста,
а вчення його шкiдливе i навiть злочинне”. Райт нi на iскорку не
сумнiвається в людському, а не божественному призначеннi Амара: “Ти сам
не знаєш, що ти робиш. Ти не знаєш, що, виявляючи любов до одних, ти
цiєю самою любов’ю неминуче, доконче виявляєш ворожнечу до других. Ти не
знаєш, що в нас, що для одних добро, то воно для других є зло. Ти зiйди
з свого трону й подивися, що дiється в країнi, де ти вчиш любовi. Все в
гарячцi, все в замiшаннi…”

Драматург показав трагiзм людини, яка насмiлилася взяти на себе роль
намiсника Бога на землi, мiсiю перекроювання усталених суспiльних норм
спiвжиття. Амар, хоча i неординарна людина, але часом вiн i гнiвається,
i виражає свої амбiцiї, врештi, плотськi пристрастi йому теж не байдужi.
Саме взаємини з Кет розвiюють мiф про божественне призначення Амара:
тiлесне взяло верх, втратив свої незвичайнi здiбностi, усвiдомлення
того, що народ обманутий ним, заслiплений вiрою в нього як месiю. Немає
чого йому тут, на землi, робити, вiн розчинився в людях, а щоб все ж не
мали сумнiвi у тому, що вiн пророк, Амаровi необхiдно зникнути,
сотворити видимiсть вознесiння пророка, тiло якого рознесеться на
шматки, на небо.

Отож, пророк, що “розчинившись у людях, – перестає бути пророком”, лишає
людську правду – ту правду, що одним утримує владу, блага, розкошi,
iнших утiшить: “не iснує раз назавше заданої однiєї для всiх правди,
єдиного Добра, єдиного Зла, – є одвiчна боротьба Бога з Дияволом”.

П’єса “Пророк”, написана в перiод назрiваючих суспiльно-моральних
катаклiзмiв, – це своєрiдна драма-притча про блукання людини у
лабiринтах земного буття, про її трагiчнi помилки в духовно-моральному
виборi, у пошуках соцiально-етичних гармонiй, суспiльних i моральних
iдеалiв. Це й сповiдь самого автора про власне болiсне пiзнання Iстини.
Драма “Пророк” – це свiдчення про досягнення великим майстром вершини
свiтового модерну в жанрi соцiально-психологiчної, полiтичної
драматургiї.





Схожі твори: