Головна Головна -> Твори -> Твiр-роздум з iсторiї України. Лицарi України

Твiр-роздум з iсторiї України. Лицарi України



Твiр-роздум з iсторiї України. Лицарi України

Як часто ми чуємо вислови: “козацька вiдвага”, “козацька мужнiсть”,
“козацька демократiя”, “козацькi закони”…

Хто ж вони, отi козаки? Якими вони були? Яка їхня роль в iсторiї нашої
держави?

Гордi сини вiльних степiв, безмежно смiливi, витривалi, вольовi, вiрнi у
дружбi i безпощаднi до ворогiв, зi своїми цiкавими, оригiнальними
звичаями. Скажiмо, коли обирали (звернiть увагу: обирали!) старшину, то
змушували обраних схилити голову i кидали в них груддям землi, щоб не
гонорилися перед рядовим козацтвом. Або ритуал поховання: загиблого
козака клали посеред степу, i цiле вiйсько козацьке проходило повз нього
без шапок, бо в шапцi кожен нiс землю та висипав як данину пам’ятi
полеглому. I виростали у степу високi могили.

Славилися цi гордi лицарi глибоким патрiотизмом i безмежною вiрнiстю
вiрi християнськiй. Можна було всю шкiру козака порiзати на паси, можно
було розтяти груди i вирвати серце (згадаймо пiсню про Морозенка), можна
було посадити на палю, як славного Гордiя Чурая, але не можна було
зробити козака рабом.

Про це спiвалося в пiснях i думах, про це писали письменники.
Опоетизований i проклятий, шанований i зневажений постає перед нами
Богдан у сяйвi слави перемог i в гiркiй смутi поразок, суперечливий, але
завжди вiдданий Українi.

Славнi лицарi окремих повстань i великої визвольної вiйни за долю
України Богун i Кривонiс, Залiзняк i Гонта. З дитинства захоплюємося ми
гордою незламнiстю Тараса Бульби та його сина Остапа (Микола Гоголь
“Тарас Бульба”). Схиляємося ми перед мудрiстю i героїзмом батька i сина
Шрамiв (Пантелеймон Кулiш “Чорна рада”). До того ж часто трапляється
саме таке: батько i син. Козацьке лицарство як прапор передавалося з
поколiння в поколiння. Славить козакiв Тарас Шевченко, присвячує їм
роман-епопею “Богдан Хмельницький” i одноiменну драму Михайло
Старицький.

Прекраснi в своїй монументальнiй величi, вони, цi степовi i запорiзькi
лицарi, не були, звичайно, янголами з крильцями. Не знаючи мiри нi в
чому, вони не цуралися оковитої, вмiли пити-гуляти.

Як бити, так бити!

Як пити, так пити!

(Тарас Шевченко “Гайдамаки”)

Чеснi воїни, вони не нападали першими, але у своєму справедливо му гнiвi
жорстоко мстилися, тодi вже не рахуючись нi з чим. Мiг козак кинути у
кам’яне провалля малу дитину, народжену українкою-не вiльницею вiд
татарина (Зiнаїда Тулуб “Людолови”). Жорстокiсть? Так! Але хто його
знає, чи можна засуджувати їх за це.

I вiрнiсть Українi, вiрнiсть присязi часом межувала з жорстокiстю. тарас
Бульба вбиває власного сина, якого кохання завело у табiр ворогiв. Гонта
власною рукою рiже своїх скатоличених дiтей (Тарас Шевченко
“Гайдамаки”). I це не черствiсть (ми бачимо гiркi батькiвськi сльози) –
просто безмежна безкомпромiснiсть.

Та як би то не було, козацьке лицарство, закони Запорозької Сiчi – це
найславетнiша сторiнка нашої iсторiї. Тому ми пишаємося ними. I так би
хотiлося успадкувати все найкраще вiд цих наших гордих предкiв!


Загрузка...



Схожі твори: