Головна Головна -> Твори -> Твiр-роздум. Чому я хочу стати адвокатом

Твiр-роздум. Чому я хочу стати адвокатом



Твiр-роздум. Чому я хочу стати адвокатом

Вибiр професiї – так важливо. Адже це твоя майбутня робота, щоденна
праця. I якою вона буде (не лише в матерiальному планi), залежить вiд
того, правильно ти обереш свою стежину чи нi.

Я хочу стати юристом. Не знаю, як складеться моя подальша доля – чи
зможу вступити до юридичної академiї… Але прагнути буду. Бо у мене є
друг Антон, котрий тричi складав iспити, i йому нарештi пощастило – вiн
став студентом Нацiональної юридичної академiї iм. Я. Мудрого. Зараз
вчиться на адвоката.

Антонiв вибiр i приклад – то не єдине, що вплинуло на моє рiшення у
виборi професiї. Ще – повiсть I. Франка “Перехреснi стежки”. Дуже люблю
цей твiр. Коли прочитав, зрозумiв: це – моє. Я теж хочу займатись
юриспруденцiєю, вивчати i знати закони, роз’яснювати їх i допомагати
людям. Тобто моя мета – бути освiченою людиною, мати престижну i корисну
роботу. Звичайно ж – i нормальну зарплату, якої б вистачило для життя:
сьогоднi це питання особливо гостро стоїть перед випускниками. Тому
говорити вголос про зарплату ще в школi вважаю правильним – не кожного
батьки можуть утримувати до старостi. Я живу з мамою i хочу бути
допомогою їй на старiсть. I вже не маю сумнiвiв – я буду адвокатом. Як
Євгенiй Рафалович у “Перехресних стежках”.

им зайнятись. Iван Франко наче вiдповiв на мої питання, пiдказав, куди
йти, де прикласти свої сили i знання. “Ах, як багато працi потрiбно!” –
цим коротким реченням Євгенiя Рафаловича письменник визначив мiй вибiр
професiї.

Справдi, як багато потрiбно працювати, щоб сьогоднiшня наша Україна
пiдвелась у повний рiст, забула про злиднi, вийшла з економiчної кризи.

А люди нашi, прекраснi нашi люди, теж заслуговують на кращу долю. Менi
здається, що саме знання в галузi правовiй можуть допомогти багатьом
стати на ноги, розiбратися i визначитися, як жити далi. Не хочеться
бачити свiй народ темним i безграмотним, як це було в повiстi Франка.
Згадаймо епiзод, коли Євгенiй зустрiчає на лiсовiй дорозi старого
селянина, що заблукав у лiсi. “Хто вкаже тобi дорогу, хто пiдведе тебе,
мiй бiдний народе?” – цi слова Рафаловича беру собi за життєве кредо.
Допомагати людям, бути їм корисним, отримувати грошi як матерiальну
оцiнку моєї роботи i (головне!) людську вдячнiсть як вияв чесно
виконаного обов’язку – ось що я хочу. Моральне задоволення вiд щоденної
працi – то найвища зарплата, котра не вимiрюється грошовими одиницями.

Євгенiя Рафаловича любили селяни – до нього йшли, його питали, його
слухали, йому вiрили.

Маю надiю теж стати таким адвокатом.





Схожі твори: