Головна Головна -> Твори -> Володимир Дрозд Поетика повісті В. Дрозда «Ирій»

Володимир Дрозд Поетика повісті В. Дрозда «Ирій»



Поява повісті В. Дрозда свого часу викликала багато різнопланових відгуків. Одні схвально відгукнулись про повість, інші радили В. Дрозду: «Заховайте й нікому не показуйте, то. буде вам гірше». Чим пояснити таке ставлення до однієї з яскравіших химерних повістей нашої літератури?

Можливо, тим, що тут немає чіткої межі між реальним і казково-нереальним світами, в яких паралельно існує головний герой. Михайло Решето — мрійник із Пакуля. Для нього є цілком нормальним по рятування корови Маньки; ту ж корову він повертає додому — живу і здорову, тільки трішечки схудлу, бо три дні поштою мандрувала. Цей сільський хлопчисько нічим не поступається пригодам барона Мюнхаузена, або Гулів ера Дж. Світа. Місце дії в повітрі — невигадане. Там пройшло дитинство письменника.

Автор не намагається подати розлогу оповідь; він зосереджується на принципові «тут і тепер». Особливості повітрі є те, що письменник, взявши за мету розкрити психологію головних героїв, не надає особливого значення описові зовнішності. За жанром — це химерна повість, однак автор наповнив її фантастичними елементами. Сцени польотів, яких дуже багато з «Ирій», більше не викривальні, а ностальгійного планую. Автор часто вдається до гіперболізації, яка є характерною для твору Ф. Рабе «Гаргантюа і Пантагрюель». Особливо яскраво перебільшення виявляється в описі сцен, пов’язаних із харчуванням: на весілля Михайлових тітки й дядька дядько Денис «перегородив ріку Стрижень, і коли води набігло багато, що й воша могла втопитися, привіз… сто сім возів густого червоного морсового концентрату на сахарині та скинув у річку»; коли тітка Дора й мати Михайла після примирення плачуть, то міські вулиці заливаються потоками сліз; свиноматка, яка поросилася кожного місяця двісті сорока дев’ятьма поросятами.

У повіті багато фразеологізмів, які перекручуються Михайлом і набувають нового змісту: згадка про рака, який, коли свисне, за Михайлом прийде дядько й забере його в омріяний крій.

Цікавим є те, що у повісті впродовж описуваних подій змінюється психологія героя. Зустрівшись віч-на-віч з містом він по-іншому ставиться до села. Якщо на початку твору Пакуль для Михайла — болото, з якого треба вирватися, а Ирій — щось недосяжне, високе, то пізніше юнак доходить думки: не Ирій — «країна твого майбутнього, а Пакуль чому? Та тому, що Пакуль — «це країна твого першого слова, першої любові, першої зненависті; Пакуль — це твір Ирій, що в нього ти до кінця днів своїх повертатимешся… Пакуль — це ти сам». Цей епізод у повісті можна назвати ключовим. Де б людина не була, її завжди притягує до домівки, душа переповнюється спогадами. Згадайте Роксолану Назарука. Вона не могла фізично повернутися до рідної землі, але думами була завжди там, українські співанки чула в Стамбулі.

Як і кожна химерна повість, «Ирій» за жанром складний і суперечливий твір. Це не вигадка про давно минулі часи, це твір з поглядом у сучасне. Треба все зважити, перш ніж рядки ляжуть на аркуші. Герой повісті з народу, він діда Тараса він дізнається про коріння родини. Воно сягає в часи козаччини.

То чому ж у хлопця таке прізвище — Решето. Герой ніби соромиться свого прізвища й шукає йому заміну. Намагається творити псевдонім, наприклад, Стриженський за назвою річки Стрижень. Михайло змінює наголос у прізвище, переносячи його на другий склад і прибираючи закінчення «о».

Повість складається з розділів, у назвах яких автор використав метафори: «Зелена корова Манька», «Вознесіння святого Кіндрата» і т. ін.

Своєрідний опис школи в повісті. Вона нагадує будиночок доброї феї: «білий повітряний замок, що міняється, наче марево в степу спечного дня».

У творах В. Дрозда фантастика переплітається з містикою. Так, коли Михайло прийшов до актора Кузьми Перебенді, то побачив його у незвичайному вигляді: «в чорній парі і білосніжній сорочці, з темним метеликом на шиї, але ще без обличчя. Там, де мало бути лице Перебенді, сіріло обрамлене густим, хоч і припорошеним сивизною волоссям, схоже на вимок у полі порожнє місце. Місцями оповідь у химерній повісті вивищується до рівня пристрасної патетики: «Присягаюся тобі, мій Пакулю, присягаюся тобі, мій Стрижню, мій Иріє, мій Дніпре, присягаюся тобі, моя рідна земле, тобі майбутнє: допоки здатен буду на щось путнє в цім світі», не покладатиму рук, працюватиму що є сили».





Схожі твори: