Головна Головна -> Твори -> Фiлософська лiрика Федора Тютчева

Фiлософська лiрика Федора Тютчева



Фiлософська лiрика Федора Тютчева

Тютчев – один iз кращих поетiв у росiйськiй лiтературi XIX ст. – вiдомий
нам насамперед своєю фiлософською лiрикою. Саме ця спрямованiсть вiршiв
поета iстотно вiдрiзняє його поезiю вiд творчостi сучасникiв, видiляє
його твори з-помiж творiнь iнших вiдомих поетiв того часу.

Фiлософським пiдгрунтям для творчостi Тютчева стали роботи Шеллiнга.
Дiйсно, зв’язок образiв ночi й хаосу, думка про “нiчний бiк” людської
психiки, що яскраво проступає в тютчевськiй поезiї, беруть свiй початок
у творчостi Шеллiнга. На думку фiлософа, основа iсторiї Всесвiту i життя
людської душi – боротьба свiтла з темрявою, з “хаотичним рухом первiсної
природи”, з “несвiдомою, темною слiпою волею” в природi й людинi, яка
прагне до споконвiчного хаосу, до загибелi.

Однак для розумiння поезiї Тютчева iстотно, що за подiбними вiршами у
нього стоїть почуття самотностi, вiдiрваностi вiд свiту, в якому живе
поет, глибока зневiра в сили цього свiту, усвiдомлення неминучої
загибелi.

Палке прагнення до злиття з природою опосередковане у вiршах Тютчева
шеллiнгiанською iдеєю живої єдностi та цiлiсностi всього Всесвiту.
Шеллiнг стверджував, що вся природа жива, що вона має єдину “свiтову
душу”. Про те ж пише й Тютчев:

Не то, что мните вы, природа:

Не слепок, не бездушный лик –

В ней есть душа, в ней есть свобода,

В ней есть любовь, в ней есть язык.

людини вiд “унiверсальної волi” природи, як вважає Шеллiнг, – принцип
зла, прагнення до єдностi з “всесвiтнiм життям природи” – умова
блаженства. I ця ж iдея декларується у Тютчева:

В собi самому жити вмiй.

Є цiлий свiт в душi твоїй

Таємно-чарiвничих дум…

Шлях подолання розладу, на думку Тютчева, полягає саме у злиттi, у
вiдчуттi поєднання свого життя iз загальним життям природи.

I далекий вiд дiйсностi, iдеальний характер природи Тютчева залежить вiд
того, що вiн сприймає її не ззовнi, як якусь об’єктивну данину, а в дусi
фiлософiї Шеллiнга, немовби зсередини. Самотнiй серед людей, Тютчев
шукає мiстичного союзу з “душею” природи, вiдбиваючи у нiй власнi
душевнi стани. У фiлософсько-насиченiй лiрицi Тютчева ми бачимо першi в
росiйськiй поезiї елементи дiалектичного осягнення дiйсностi. Свiт,
природа сприймаються ним, з одного боку, як загальний зв’язок – “все в
менi i я в усьому”, – з iншого, – як безперервна змiна, процес,
переходи, динамiка – “у всьому рух, життя в усьому”.

Поезiя Тютчева з надзвичайною силою передає бунтiвний стан, висловлює
бунтарську стихiю людської душi. Це поезiя думки, яка, за словами
Тургенєва, “завжди зливається з образом, взятим iз свiту душi або
природи”. Це поезiя сильних, смiливих i оригiнальних образiв,
рiзноманiтних за тональнiстю, чудових за ритмами i звучаннями,
самобутня, темпераментна, розумна.





Схожі твори: