Головна Головна -> Твори -> Як я розумію лірику Ф.І. Тютчева

Як я розумію лірику Ф.І. Тютчева



Мене завжди захоплював надзвичайний світ поезії, що зачаровував своєю таємничістю, загадковістю, хвилював душу, наповнював її коханням до всього: до людини, до природи, до батьківщини… Ще з малих років пам’ятаю улюблені рядки: «Лазур небесна сміється, Нічною обмита грозою, И між гір росисто в’ється Доліна світлою смугою…».  Це уривок із чудового вірша   Ф.І. Тютчева   «Ранок   у   горах».   Не дивно, що саме ці слова великого поета звучать в моїй душі, адже навіть Тургенєв   так   відгукнувся   про   творчість   Тютчева: «Про Тютчева не сперечаються: хто його не почуває, тим самим доводить, що він не почуває поезії». Перший свій вірш поет написав, коли йому було одинадцять років. З цього часу народився новий геній російської  поезії. В творах Тютчева ми відчуваємо його внутрішнє  життя,   невтомну  роботу  думки, складне   протиборство   його почуттів, що   хвилювали. По творах Тютчева можна визначити настрій поета: чи то  сум, чи то радість – усе розкривають рядки: Особливу увагу звертаєш на зображення природи, що виспівується поетом у всій своїй вроді. Читаючи «Весняну прозу», уявляєш,  як   «перший  грім  гуркоче», «гримлять розкати».

І разом з усім цим поринаєш   у   святкову   музику  весни, у природні ігри й забави: «резвяся й граючи,   гуркоче  грім»,   грім  «весняний,   перший» і все навколо радується цьому торжеству в природі. А згадаємо рядки про море: «На нескінченному, на вільному просторі Блиск і рух, гуркіт і грім…Хвилі несуться, гримлячи й блискучі, Чуйні зірки дивляться з висоти». Як влучно в декількох коротких віршованих рядках Тютчев помічає пишноту природи, її радість. Він відкриває читачеві   неповторну   красу,    звертаючи увагу не тільки на очевидні явища, але й на сховані для звичайного сприйняття речі, тим самим підкреслюючи загадковість навколишнього нас світу: «З гори скотившись, камінь ліг у долині. Як він упав? ніхто не знає нині – Зірвався  він з вершини сам собою, Або був низринут волею чужою». Краса російської природи вразила письменника з юних років, і, я вважаю, що саме тому він її одушевляє, зводячи в ранг живої   істоти.   Це   підтверджують   наступні рядки: «У неї є душа, У неї є воля, У неї є кохання, У неї є мова». Іноді Тютчев навіть обожнює навколишній світ, одночасно намагаючись розгадати його таємниці. Продовжую читати. От, наприклад, «Весняні води»: «Ще в полях біліє сніг, А води вуж навесні шумлять. Біжать і будять сонний берег,      Біжать, і блищать, і говорять…». Все ж таки якою свіжістю й підбадьорливою силою віє від кожного слова! Але найбільше мене цікавить любовна лірика поета. Адже, на мій погляд, тільки в коханні людина повністю оголює свою душу, відкриваючи її для світлого почуття. Як відомо, Тютчев був щасливий у коханні, любив з ранньої молодості до самої старості. Пора закоханості для поета – це золотий час: «Я зустрів вас – і все колишнє У віджилому серці ожило: Я згадав час золотий – І серцю стало так тепло…».  Ці  рядки  присвячені Амалії Лерхенфельд,   в   яку   був   закоханий   письменник замолоду. Але все-таки самі прекрасні вірші  про кохання були написані  Тютчевим для Є. Денисьєвої. Це такі шедеври його лірики, як «Вбивственно ми любимо…», «Чому молилася ти з кохання’ю…», «Не говори мене він як і колись любив…»,  «Весь день вона лежала в  забутті…» та інші.   Всі ці твори ввійшли в так званий «Денисьєвський цикл». Любовна лірика поета загадкова, таємнича, щиросердечна: «Кохання, кохання – каже повір’я – Сполучник душі з душею рідною – Їх з’єднання, й фатальне їх зливання…». А той факт,  що  у  своїх творах Тютчев особисті  переживання   піднімає до загальнолюдського значення, робить його лірику ще більш проникливою, вона стає ще ближче читачеві:

  • «Як вбивственно ми любимо,
  • Як у буйній сліпоті страстей
  • Ми те всього вірніше губимо,
  • Що серцю нашому миліше!».

 Але цікавий ще один прийом, що Тютчев використовує при написанні віршів про кохання. Намагаючись проникнути в самі таємні куточки серця, поет-чоловік виступає в ролі коханої ним жінки й пише від її імені, у результаті чого народжуються дуже виразні строки. І навіть на схилі віку, коли життя підходить до кінця, поет у весь голос каже про кохання. Мені дуже подобається лірика Тютчева. Вона вражає мене своєю яскравістю, самобутністю, глибиною почуттів. Цей поет незвичайно талановитий і його талант розкривається не в абстрактних описах, а в розкритті душі людини, його сприйнятті природи, його відносинах з людьми. Це допомагає з усією глибиною відчути підтекст творів, визначити грань між важливим і суєтним, між прекрасним і повсякденним.

 


Загрузка...



Схожі твори: