Головна Головна -> Твори -> Я ліру присвятив народу своєму

Я ліру присвятив народу своєму



Іди у вогонь за честь Вітчизни.

Н. А. Некрасов

Творчість Н. А. Некрасова становить цілу епоху в історії російської літератури. Його поезія була вираженням нового часу, коли на зміну класу, що йде, дворян у громадське життя країни прийшли різночинці. Для поета воєдино зливалися поняття Батьківщини й трудового народу – годувальника й захисника російської землі. Тому так органічно патріотизм Некрасова з’єднаний із протестом проти гнобителів селян. У своїй творчості Н. Некрасов продовжувала традиції великих  попередників – М. В. Ломоносова, К. Ф. Рилєєва, А. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, – “цивільний сан” найвищим. Ще в 1848 році в одному з віршів автор порівнює свою поезію з образом селянки. Його музі близькі лиха й страждання простих людей. Вона сама – одна із багатьох тисяч знедолених і пригноблених:

  • Учорашній день години в шостому,
  • Зайшов я на Сінну;
  • Там били жінку батогом,
  • Селянку молоду.
  • Ні звуку з її грудей,
  • Лише бич свистав, граючи,
  • І Музі я сказав: “Дивися!
  • Сестра твоя рідна”.

 

Цим віршем Некрасов почав свою дорогу в поезії, з якої вже не згорнув ніколи.

В 1856 році вийшов другий збірник поета, що відкривався віршем “Поет і громадянин”, надрукованим більшим шрифтом. Цим як би підкреслювалася роль вірша в збірнику.

“Шляхетна й сильна річ! Так і гуде мотив всієї його музи”, – писав один із сучасників поета А. Тургенєв, познайомившись із добутками цієї книги. “Поет і громадянин” є найбільш яскравим, чітким і певним вираженням цивільної позиції Некрасова, його розуміння цілей і завдань поезії. Вірш являє собою діалог Поета й Громадянина, з якого стає ясно, що Громадянин чуйно вловлює зміни, що відбуваються в суспільстві.

“Який час наступило”, – з наснагою говорить він. Громадянин уважає, що борг кожного перед суспільством -не бути байдужим до долі вітчизни. Тим більше це борг поета, якого природа й доля нагородили талантом і який повинен допомагати відкривати істину, запалювати серця людей, вести їхньою дорогою правди. “Громи пороки сміло”, – призиває Громадянин Поета. Він намагається розбудити сплячу душу Поета, що пояснює свою суспільну пасивність бажанням створювати “сьогодення”, “вічне” мистецтво, далеке від пекучих питань сучасності.

 

Тут Некрасов стосується дуже важливої проблеми, породженою новою епохою. Це проблема протиставлення суспільно значимої поезії “чистому мистецтву”. Суперечка між героями вірша – ідейна суперечка про життєву позицію поета, але він сприймається ширше: не тільки поета, а будь-якого громадянина, людини взагалі. Справжній громадянин “як свої, на тілі носить всі виразки батьківщини своєї”. Поет повинен соромитися … у час горя

  • Вроду долин, небес і моря
  • І пещення милої оспівувати.
  • Афоризмом стали некрасовські рядка:
  • Поетом можеш ти не бути, Але громадянином бути зобов’язаний.

З тих пор кожний теперішній художник звіряє по них щиру цінність своєї творчості. Особливо зростає роль поета-громадянина в періоди великих соціальних бур і суспільних потрясінь. Давайте оборотний погляд у сьогоднішній день. З якою пристрастю, розпачем і надією, з якою люттю ринулися наші письменники й поети, художники й артисти на боротьбу з віджилими догмами за створення обновленого, гуманного суспільства И нехай їхні погляди часом діаметрально протилежні й не з усіма можна погодитися, але шляхетна сама спроба нехай із працею, помиляючись і оступаючись, знайти вірний, шлях руху вперед. Для них “громадянина сан” настільки ж високий, як у ломоносовські, пушкінські й некрасовські часи.

 

“Сам задушевним і улюбленим” назвав Некрасов “Елегію” – один зі своїх останніх віршів. У ньому поет із глибокою гіркотою міркує про причини дисгармонії в суспільстві. Прожито життя, до Некрасова прийшло мудре, філософське розуміння буття. Але безправне положення народу, його життя, відносини між поетом і народом як і раніше хвилюють автора. Пускай нам говорить мінлива мода, Що тема стара – “страждання народу” И що поезія забути її повинна, – Не вірте, юнака, не старіє вона, – затверджує він. Відповідаючи всім коливної й що сумнівається, що поезія може якось серйозно вплинути на життя людей, воно писав: Пускай завдає шкоди ворогу не кожний воїн, Але кожний у бій іди! А бій вирішить доля… І Некрасов до останніх митей свого нелегкого життя залишався воїном, що наносить удари по царському самодержавству кожним рядком своїх добутків. Муза Некрасова, що так чуйно озивається на чужий біль і чужу радість, не склала своєї поетичної зброї й у наші дні, вона на передньому краї боротьби за вільного, щасливого, духовно багатої людини.

 

  • Народ! Народ!
  • Люблю тебе, співаю твої страждання.
  • Але де герой, хто виведе
  • з тьми тебе на світло?..
  • Н. А. Некрасов

Народний поет. Немає у великій російській літературі письменника, якого б ці слова визначали настільки точно й як Некрасова. Некрасов – народний поет не тільки тому, що говорив про народ, але й тому, що їм говорив народ. Уже в таких добутках, як “Трійка”, “У дорозі”, “Колискова пісня” відкрилося чудову якість некрасовської поезії – демократизм, любов до народу. Уміння проникати в мир інших людей визначило зовсім нове зображення характеру простої людини, мужика – такого в лірику до Некрасова не було. Особливо ясно це видно на прикладі добутку “У дорозі”, де показана історія життя простої селянки, вихованої в панській сім’ї й по примсі пана відданої за мужика, на горі чоловікові й на свою погибель. У цьому добутку звучить щире народне мовлення.

На думку Некрасова, любити народ – це ненавидіти його гнобителів, віддати всі сили боротьбі за його щастя. Тому особисте в його поезії невіддільно від народного. Так, у добутку “Лицар на годину” боротьбу за щастя народу поет називає “великою справою любові”.

 

Полум’яне почуття любові до батьківщини пронизує всю його поезію. Російський народ-богатир, “лікуючі простори рідної землі, її безкрайні ниви й зелені ліси, сніжні зими” – от те невичерпне джерело, з якого черпав своє натхнення поет. В “Тиші” він заявив: “Не небесам чужої вітчизни – я пісні батьківщині складав!” Доля трудівника хвилювала Некрасова, він гаряче співчував народу, малюючи волаючі картини життя міської бідноти й селянського побуту. Мир поезії Некрасова -це мир, побачений “крізь сльози” очами знедоленого народу. Він жагуче мріяв про волю людей: “Мати-вітчизна! Дійду до могили, не дочекавшись волі твоєї!” Серце поета наповнене болем про гірку долю народу: “Народ! Пекуче, святе занепокоєння за жереб твій доніс я до сивин!”

І все-таки Некрасов не утомлювався сподіватися, він пророкував майбутнє народу: “Винесе все – і широкими, ясну грудьми дорогу прокладе собі”.

Некрасов вірив, що “росіянинові народу перешкоди не поставлені: перед ним широкий шлях”.

 

Майбутнє країни представлялося поетові як життя вільного, процвітаючого суспільства:

  • …Звільнений від оковів,
  • Народ невтомний Дозріє, густо заселить Прибережні пустелі;
  • Наука води поглибить: По гладкій їхній рівнині
  • Суди-гіганти побіжать Несчетною тол пою,
  • И буде вічна бадьора праця Над вічною рікою…

 


Загрузка...



Схожі твори: