Головна Головна -> Твори -> Що таке хлестаковщина?

Що таке хлестаковщина?



Твір По комедії М. В. Гоголя “Ревізор”. Поява комедії “Ревізор” в 1836 році викликало в суспільстві підняте хвилююче почуття. Весна цього року подарувала глядачам зустріч із теперішнім шедевром. Більше 160 років пройшло з тих пор, однак комедія “Ревізор” не втратила актуальності й свого звучання й сьогодні. Не потрібно далеко ходити за прикладами. Згадаємо негативних героїв популярних “міліцейських” серіалів – чим не герої Гоголя, що тільки зробилися більше холоднокровними й жорстокими? Сам Гоголь відзначав, що Хлестаков є самим важким образом у п’єсі. У рекомендаціях для актора, що виконувала цю роль, Гоголь досить глибоко розкриває характер цього персонажа. Хлестаков зробив всі свої подвиги в повітовому місті абсолютно ненавмисно. Хлестакова можна зрівняти з балетним танцівником – рухаючись по просторі п’єси, він пожвавлює хід усього дії, виступає теперішнім двигуном сюжетного розвитку комедії. Хлестаков блискуче зіграв роль ревізора перед повітовими чиновниками, тільки до середини четвертої дії починаючи розуміти, що його приймають за трохи “державну людину”. Що почуває при цьому лжеревизор? Здається, нічого.

 

Поводження Хлестакова вражає всіх чиновників повітового міста. На їхню думку, ревізор дуже хитрий і виверткий і з ним потрібно тримати вухо востро. Характерно, що нікому й у голову не прийшло, що Хлестаков просто розпачливий брехун. В кожної із ситуацій, що створилися, він поводиться як геніальний актор. Можна собі представити, як важко було театральному акторові, що вперше виконував роль Хлестакова, – актора, що грає ревізора. Хлестакова не слід розцінювати як злої або жорстокої людини. Сам по собі він зовсім нешкідливий, і навколишні можуть зробити з нього що завгодно: хоч інкогніто з Петербурга, так ще із секретним приписанням, хоч незначного столичного чиновнишку. Своєрідність характеру, точніше, відсутності характеру Хлестакова полягає в тому, що в нього практично відсутня пам’ять про минуле й роздум про майбутнє. Хлестаков зосереджений на теперішній хвилині, і в межах цієї хвилини здатний досягти найвищого артистизму. Він з легкістю й навіть деякою грацією міняє свої обличчя. Серед цілком списаних з натури повітових чиновників цей абсолютно вигаданий персонаж робить незабутнє враження. Напевно, можна сказати, що для повітових чиновників така страшна подія, як приїзд ревізора зі столиці, було схоже на своєрідне свято: моторошнуватий, але цікавий. Хлестаков їм страшний і викликає їхнє замилування вже тим, що він на вид зовсім не схожий на людину, здатного жорстоко карати   винних.

 

Микола Васильович Гоголь добре знав життя дрібного петербурзького чиновництва, що дозволило йому дати в образі Хлестакова перебільшений і збірний тип поверхово утвореного фанфарона. Хлестаков із задоволенням уживає заради краси складу підхоплені від когось і погано зрозумілі французькі слівця, штампи тодішньої художньої літератури. У той же час у мовленні Хлестакова зустрічаються й вульгарні вираження. Гоголь зробив репліки Хлестакова уривчастими: цей персонаж духовно злиденний і зовсім нездатний на чому-небудь зупинити свою увагу. Сучасник Гоголя Аполлон Григор’єв дав характеристику цього персонажа: “Хлестаков, як мильна булька, надувається під впливом сприятливих обставин, росте у власних очах і очах чиновників, стає всі смелее й смелее у хвастощах…”

 

Вплив комедії “Ревізор” на російське суспільство було величезним. Прізвище Хлестаков став уживатися як ім’я загальне. А хлестаковщиною стали називати будь-яке невтримне фразерство, неправда, безсоромні хвастощі в сполученні із крайньою несерйозністю. Гоголеві вдалося проникнути в саму глибину російського національного характеру, вивудивши відтіля образ лжеревизора – Хлестакова. На думку автора безсмертної комедії, усякий росіянин людина хоч на хвилину робиться Хлестаковым, незалежно від свого соціального стану, віку, утворення й так далі. На мій погляд, подолання хлестаковщини в собі самому можна вважати одним з основних шляхів самовдосконалення кожного з нас.

 





Схожі твори: