Головна Головна -> Твори -> Тема сім’ї в романі “Добродії Головлеви”

Тема сім’ї в романі “Добродії Головлеви”



“Добродії Головлеви” – це соціальний роман з життя дворянської сім’ї. Розкладання буржуазного суспільства, як у дзеркалі, відбилося й у розкладанні сім’ї. Валить весь комплекс моральних відносин, що цементують родинні зв’язки й регулюють моральні норми поводження. Тема сім’ї стає злободенною. Увага М. Е.   Щедріна в цьому романі цілком присвячено аналізу каліцтв, дослідженню причин і показу наслідків. От перед нами родоначальниця й глава сімейства Орися Петрівна Головлеви. Вона владна й енергійна поміщиця, господарка й глава сімейства, натура цілеспрямованими, складними, багата своїми можливостями, але зіпсована безмежною владою над сім’єю й навколишніми. Вона одноосібно розпоряджається маєтком, знедолюючи кріпаків, перетворивши чоловіка в нахлібника, калічачи життя “осоружним дітям” і розбещуючи “мазунчиків”. У фантастичній погоні за “придбаним” вона помножила багатство чоловіка. Для кого й для чого? Тричі ми чуємо в першому розділі її крик: “И для кого я всю цю прірву збираю! Для кого припасаю! Ночей недосипаю, шматка недоїдаю… для кого!?” – Питання Орисі Петрівни, звичайно, риторичний: мається на увазі, що все це вона робить для сім’ї, для дітей. А чи не так це насправді? Ні, не так. Про сім’ю, про дітей, про материнський борг вона говорить, щоб замаскувати своє щире відношення – повна байдужість, так щоб злі мови не докорили. Голосно, для всіх – лицемірний – лицемірні ханжеськи – лицемірні слова про померлу дочку Ганні і її сиріткам-близнюкам: “Одну дочку Бог взяв – двох дав”. Для себе, для “внутрішнього вживання”: “Як жила твоя сестриця (це пише вона своєму “мазунчикові” Порфирієві) безпутно, так і вмерла, підкинувши мені на шию двох своїх щенят”.

 

З мови Орисі Петрівни не сходило слово “сім’я”. Але це був лише порожній звук. У турботах про сім’ю вона забувала про неї. У неї не було часу й бажання думати про виховання дітей, про розвиток їхньої моральності. Спрага накопичення псувала й убивала інстинкт материнства. “У її очах діти були однієї з тих фаталістичних життєвих установок, проти яких вона вважала себе вправі протестувати, але які проте не зачіпали ні однієї струни її внутрішньої істоти, що цілком віддалося незліченним подробицям життя”. Діти, відчуваючи повну байдужість матері й не почуваючи любові, платили їй такою же байдужістю, що переходить у ворожнечу. Орися Петрівна розуміла, що в дітей немає

 до неї подяки, і, дивлячись на них, не раз запитувала себе, хто буде її погубитель. Але, вічно занурена в матеріальні турботи й меркантильні розрахунки, і на цій думці подовгу не зупинялася. А всі разом – всевладдя господарки й матері, атмосфера корисливості, презирство до творчої праці – морально розкладає душі дітей, формує натури принижені, рабські, готові на неправду, обман, й зрадництво.

 

Старший син Степан, від природи спостережливий і дотепний, але безладний, осоружний Степан – бельбас, спився й умер невдахою. Дочка, з якої Орися Петрівна мала намір зробити безкоштовного бухгалтера, утекла з рідного дому й незабаром, кинута чоловіком, умерла. Двох її маленьких дівчинок-близнюків бабуся взяла до себе. Спочатку дивилася на них, як на тягар, потім прив’язалася до них. Дівчинки виросли, стали провінційними акторками. Надані самим собі, без опори й підтримки, вони не зуміли захиститися від вульгарних домагань багатих ледарів і, опускаючись усе нижче, виявилися утягненими в скандальний судовий процес. У результаті – одна отруїлася, в іншої забракло духу випити отрута, довелося заживо поховати себе в Головлеви.

Скасування кріпосного права нанесло “перший удар” владності Орисі Петрівни. Збита зі звичних позицій, зустрівшись із теперішніми життєвими труднощами, вона стає слабкої й неспроможною. Вона поділила маєток між синами Порфирієм і Павлом, залишивши собі лише капітал. Павло незабаром умер. Його майно перейшло до ненависного брата Порфирієві. Але ще до смерті Павла Порфирій зумів обійти “милого друга маму”, виманити в неї капітал. Більше хитрий і підступний, мазунчик Іудушка “проковтує” її капітал, перетворюючи матір у скромну нахлібницю.

 

Всі, в ім’я чого Орися Петрівна піддавала себе позбавленням, спотворювала своє життя й життя своєї сім’ї, виявилося примарою. Наприкінці свого життя Орися Петрівна з гіркотою усвідомить: “Все-те життя вона щось улаштовувала, над чимсь убивалася, а виявляється, що вбивалася над примарою. Все життя слово “сім’я” не сходило в неї з мови; в ім’я сім’ї вона одних стратила, інших нагороджувала; в ім’я сім’ї вона піддавала себе позбавленням, мучила себе, спотворила все своє життя – і раптом виходить, що сім-те саме в неї немає!” Паразитичний спосіб життя, відсутність звички жити своєю працею, ледарство, атмосфера накопичення, лицемірство, неправда, ворожнеча всіх д кожному й кожного до усім; непридатність до справи, лінь, безпорадність ведуть “панів Головлеви” до неминучого вимирання.





Схожі твори: