Головна Головна -> Твори -> Твір по літературі на тему Побут і звичаї купецтва в драмі О. М. Островського «Гроза»

Твір по літературі на тему Побут і звичаї купецтва в драмі О. М. Островського «Гроза»



Гроза – природне явище, яке очищає атмосферу. Вона необхідна, тому що приносить із собою свіжість і прохолоду після виснажливої жари, цілющу вологу після суші. Таким «ковтком свіжого повітря», новим поглядом на життя стала в літературі середини XIX століття п’єса О. М. Островського «Гроза». Велика російська ріка, самобутній народ, що живе на ній, дали автору багатий творчий матеріал. Драма пролунала як трагічний голос часу, як крик народної душі, що не бажає більше терпіти гніт і неволю. Життя Калинова і подібних до нього міст Росії того часу Добролюбов назвав «темним царством». Сонне, спокійне, розмірене існування. Чимало часу калиновці проводять удома, де за високими стінами і міцними запорами повільно їдять, займаються якимись домашніми справами, сплять. «Спати лягають дуже рано, так що незвичній людині важко й витримати  таку сонну ніч». По святах жителі неквапливо, поважно прогулюються по бульвару, але «і то один вид роблять, що гуляють, а самі ходять туди убрання показувати». У обивателів Калинова немає прагнення до пізнання культури, науки, їх не цікавлять нові ідеї і думки. Люди тут марновірні, покірні, на їхню думку, «і Литва з неба впала». Джерелами новин, чуток є паломниці, прочанки, «каліки перехожі». «За неміччю своєю» вони далеко не ходили, але «чути – багато чули».

Основою взаємовідносин людей у Калинові є матеріальна залежність. Тут гроші вирішують усе. Автор підкреслює, що через наживу купці псують друг другу торгівлю, постійно сваряться між собою, шкодять своїм учорашнім друзям: «Я вже потрачусь, та і йому стане в”копієчку». Борис не насмілюється захистити себе від образ Дікого, тому що за заповітом він може одержати спадщину тільки за умови, якщо буде шанобливий до свого дядька. На прикладі Дікого просліджується характер людини, що знаходиться під владою грошей. Один із самих найба-гатших людей Калинова, Дікой опускається до прямого шахрайства: «Не доплачу я їм по якій-небудь копійці на людину, а в мене з цього тисячі складаються, так воно мені і добре!» Лайка, сварка з будь-якого приводу – це не тільки звичне спілкування з людьми, це його натура, його характер, навіть більш того – сенс життя. Самодурство Дікого не знає меж. Він не дає спокійно жити своїм домашнім. Коли хазяїн бував не в гуморі, «усі ховалися по горищах і коморах». Проте в типово самодурській логіці його є один цікавий момент: завзятий любитель полаятися буває сам не радий своєму характеру: «Друг ти мені, а прийди ти в мене просити – вилаю». Чи не правда, ми відчуваємо, що самодурство Дікого дає тріщину?

Твердо стоїть на сторожі патріархальних, домостроївських порядків старовини, ревно охороняє життя свого будинку від свіжого вітру змін Кабанова. На відміну від Дікого, вона ніколи не лається, у неї свої методи залякування: вона, «як іржа залізо», точить своїх близьких, прикриваючись божественними догмами і жалкуванням за старовиною. Любов, синівське і материнське почуття не існують у цьому домі, вони витравлені, утоптані в бруд сваволею, святенництвом, злістю. Кабанисі спокою не дає те, що молодим прийшовся не до смаку її спосіб життя, що хочеться їм жити по-іншому. Головне, у чому винуваті Дікой і Кабанова, – вони згубно діють на оточуючих, отруюючи їм життя, знищуючи в них світлі почуття, роблячи їх своїми рабами. Але життя не стоїть на місці, самодури відчувають, що їхній владі приходить кінець. М. Добролюбов відзначає: «Усе, здається, як і раніше, усе добре: Дікой лає кого хоче… Кабанова тримає в страху своїх дітей… невістку… А все якось неспокійно, недобре їм. Повз них, не спитавши їх, підросло інше життя, з іншими началами… і вже посилає недобрі видіння темній сваволі самодурства».


Загрузка...



Схожі твори: