Головна Головна -> Твори -> Яскравий світ художнього слова Ліни Костенко (IІ варіант)

Яскравий світ художнього слова Ліни Костенко (IІ варіант)



Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко

Ліна Костенко… Це ім’я підноситься, наче прапор, у нашій українській поезії. Хоча вартість її поезії ще й не оцінена вповні, не вивчена літературознавцями, але для українського читача вона вже давно стала джерелом цілющого слова, яке тамує спрагу щирості й душевної щедрості, ліквідує брак правдивості й чистоти. В. Базилевський писав: «Українській літературі поталанило, що в ній є постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. Це піднімає Ліну Костенко в очах мудрого читача на ту висоту, у ті сфери духу, які зрідні бунтарству Лесі Українки чи, скажімо, Габріели Містраль… З відстані у часі подвижництво Ліни Костенко стане ще виднішим… Це більше ніж поезія — тут наша історія і філософія, наш спосіб думання, героїка, наші марноти й глупоти. Тут минуле й сучасне, просвічене рентгеном мислі…» Ці слова дослідника якнайкраще характеризують специфічну насиченість поезії Ліни Костенко поетичним сенсом, поєднання традиційного поетичного струменя зі сміливим новаторством, густотою образності.
Поетеса керувалася в поезії досить високими критеріями, вважаючи, що право на існування має лише те слово, яке потрібне сучасникам, яке облагороджує їх, містить у собі квінтесенцію духу доби. Тому вона непримиренно ставиться до так званих «пустих» віршів, що пишуться тільки задля слави чи ще якихось винагород:

А скільки в нас поезій випадкових
З нічого й ні для чого виника!
Байдужих фраз металу нетривкого,
Думок затертих І порожніх слів…

Сама прагнула простоти слова, не намагаючись нагромадити складні символічні конструкції. Але яка ж складна ця простота! І чому ж вона так бере за душу? Чому змушує страждати, співпереживати, навіть плакати? Тому що кожне слово, мов щире золото, мов стигле зерно, лягає у ґрунт нашого серця. І невже можна залишитися байдужим до таких, наприклад, рядків:

Коли буду я навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
я для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.

Так, ніяких ускладнень образності, символіки, навіть звичайних для поезії порівнянь, але сила вірша в цьому й криється. Кожне слово займає своє місце і тому змушує рядок бриніти, наливатися чистим змістом.
Ліна Костенко в одному з віршів немовби сама визначає ролі для своїх поезій, класифікуючи їх за енергетичним струменем:

Є вірші — квіти.
Вірші — дуби.
Є іграшки вірші.
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є — каторжани.
Крізь мури в’язниць,
по тернах лихоліть —
ідуть, ідуть
по етапу століть…

Чому вірші можуть стати каторжанами? Поетеса сама відповідає на це питання: «Український письменник, приходячи в літературу, спершу й не знає, в зону якої біди він вступив. Потім проходить здогад і протест: такого не може бути! А потім усвідомлення: так є. Але мушу працювати. Це доля мого народу, отже — і моя доля». Саме цією позицією вимірюється й визначається тематика поезій Ліни Костенко.
Кожне слово поезії нашої сучасниці немов жива істота, яка може боліти й страждати:

Але поет природний, як природа.
Од фальші в нього слово заболить.

Природність є однією з головних ознак поезії Ліни Костенко. Природний ритм слова відображує природну плинність життя, природний хід думок. Тому, мабуть, поетеса неодноразово зверталася до зображення природи, відтворюючи її неперехідну силу, нетлінну красу:

Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! — та сама.

Цей образ, побудований на асонансах і поетичній тавтології відтворює притаманне поетесі вміння грати зі словом, використовуючи не тільки його семантичну виразність, а й притаманну йому звукову мелодику. Інколи Ліні Костенко достатньо всього двох слів, щоб цілком заворожити читача таємницею звучання й значення, але далеко не всі її поезії вибудувані чисто на сенсорному рівні, оскільки більшість їх є поезіями інтелектуальної напруги, роботи думки. Це філософська, громадянська лірика. Але в будь-якому випадку усі вірші поетеси конденсують магічну, надзвичайну силу Слова, що не є просто поєднанням літер, наповнених змістом, а є дієвою могутньою енергією, яка творить і перетворює світ. Дійсно, для Ліни Костенко «спочатку було Слово»:

Марную дні на пошуки незримої
німої суті в сутінках понять.
Шалене слово загнуздавши римою,
влітаю в ніч. Слова мене п’янять.

Слово стає охоронцем нації і людства, це воно — найважливіший оберіг українця, містилище духовності й духу уярмленого народу, що вистраждав своє право бути. Тому що кожен народ сильний перш за все своїм словом, для Ліни Костенко — поетичним словом, наділеним душею, живим:

Мої слова, у чоботи не взуті,
спливають кров’ю на її тернах.
Вони горять і валяться, як вежі…

Поезія Ліни Костенко — окремий поетичний світ, розкрити особ¬ивості якого не можна, звичайно, в рамках одного учнівського тво¬ру, оскільки він живий і мінливий, він розвивається всередині себе, породжуючи безліч тлумачень і сприйняттів. Це світ справжньої Краси, Мистецтва, духовної Свободи, про яку могла тільки мріяти людина тоталітарного суспільства, це світ Добра і Правди.





Схожі твори: