Головна Головна -> Твори -> Народний поет (лірика Сергія Єсеніна)

Народний поет (лірика Сергія Єсеніна)



Великий російський поет, дивно музичний, народний у самому щирому значенні цього слова, Сергій Єсенін, як ніхто інший, вплинув на російську культуру. Він прожив усього тридцять років, але зроблене ним навіть важко оцінити. Уродженець села Константінова, Сергій Єсенін з дитинства чув безліч народних пісень і частівок, знавцем яких був його дід. Безліч пісень і сказань знала і його матір. Рідні місця, народна поезія сформували його як поета. Його ранні вірші насичені звуками, фарбами, образами.  Тут і «білий передзвін беріз», «із дзенькотами плачуть глухарі», пахне яблуками і медом, ялини ллють запах ладану, світ переливається фарбами – «червоне світло зорі», «м’яка зелень полів»… Казковий опис звичайної селянської хати заворожує:

  • Палахкочуть зорі, куряться тумани,
  • Над різьбленим віконцем завіса багряна.
  • В’ються павутини із золотий поветі.
  • Десь миша скребеться у зачиненій кліті…

Так треба вміти побачити. Його вірші про Росію, про батьківщину повні любові і щемливій щирості.

  • О, Русь – малинове поле,
  • І синь, що впала в ріку,
  • Люблю до радості і болю
  • Твою озерну тугу.

Вісімнадцятирічним сільським хлопчиком з’явився він у Петербурзі – розібратися, чому у журналах не друкують його вірші, вислані поштою. Його добутки зробили величезне враження на Олександра Блока, і той допоміг йому увійти в літературний світ. Його радісну, чисту поезію сучасники порівнювали з «забутим ароматом полів».

  • Мрійник сільський, я в столиці
  • Став першокласний поет,

За три роки життя у Петербурзі Єсенін здобув славу і безліч друзів і шанувальників. Почалася світова війна. У 1916 році він був покликаний на фронт, звідки двічі дезертирував. Як і багато хто, з радістю прийняв революцію, і зі здивуванням і тугою – її продовження. Єсенін відвідує рідні місця, бачить, як змінилося життя у селі, йому смутно, йому здається, що через зміни, що відбулися у селі, він став зайвим – навіть на своїй батьківщині, у тому місці, любов до якого харчувала всю його творчість: «Моя поезія тут більше не потрібна, Та і, мабуть, сам я теж тут не потрібний». По-своєму він  був правий.   Звиклий до замилування публіки, до глибокої поваги до його таланта з боку таких майстрів слова, як Блок, Єсенін раптом виявився у країні,  де кращий поет – Дем’ян Бідний зі своїми агітками. «Втомився я жити  у  рідному краї»,   –  які дивні ці слова для поета, для якого рідний край був самою головною цінністю. Але і на чужині життя не принесло щастя та заспокоєння. А повернення на батьківщину приносить нові розчарування. «Ах, милий край! Не той ти став, Не той». Так вже і я, звичайно, став не колишній. Любовні інтрижки, алкоголь, скандали – ніщо не могло побороти депресію і тому, лише все більше підточували його волю до життя. У «Чорній людині» він пише з розпачем:

  • Друг мій, друг мій,
  • Я дуже і дуже хворий.
  • Сам не знаю, звідки узявся цей біль.
  • Чи то вітер свистить
  • Над порожнім і безлюдним полем,
  • Як гай у вересень,
  • Обсипає мозки алкоголем.
  • І –  усвідомлення повної  безпросвітної самотності:
  • Нікого із мною немає.
  • Я один…
  • І розбите дзеркало…

Від всієї його поезії тих років віє тугою і безвихідністю. Все його життя, вся його творчість трималися на любові до батьківщини – і батьківщині він виявився не потрібний. І – закономірний підсумок: самогубство. Його якийсь час замовчували – за його «безідейність». За те, що він був поет милістю божої, а не бездумний старанний віршомаз. Але час все розставив по своїх місцях. І як Єсенін не міг представити себе без Росії, так зараз неможливо уявити собі Росію без Єсеніна.

 





Схожі твори: