Головна Головна -> Твори -> Моральний подвиг у повісті В. Бикова «Обеліск»

Моральний подвиг у повісті В. Бикова «Обеліск»



Василь Биков – автор багатьох книг про Велику Вітчизняну війну. Він сам був учасником війни у вісімнадцять років. Було військове училище, був фронт. Спочатку піхота, потім винищувальна протитанкова артилерія. Подібно Василю Тьоркіну з поеми Олександра Твардовського, він все випробував, що покладено було випробувати бійцеві: був поранений, був без звістки зниклим, навіть ім’я його залишилося на одній із братських могил тих років. І знаючи все це, вже не дивуєшся, як цьому письменникові вдалося так жваво передати нелегкий воєнний час, показати людину і її внутрішній світ у таких складних життєвих ситуаціях. Повість «Обеліск» – один з безсмертних добутків Бикова, у якому зачіпається проблема наступності поколінь, нерозривного зв’язку часів, вірності традиціям батьків і дідів. Письменник піднімає серйозне проблемне питання: що можна вважати подвигом, чи не звужуємо ми це поняття, обчислюючи його тільки кількістю збитих літаків, висаджених танків, знищених ворогів? Чи є подвигом вчинок сільського вчителя Олеся Івановича Мороза?

Автор показує Олеся Мороза неординарним, несхожим на інших скромною людиною. Цей сільський учитель міг дати притулок у себе хлопчику, батько якого жорстоко з ним поводився, не боячись скандалу і виклику до суду, міг годинами читати із хлопцями Толстого, щоб навчити їх слухати і розуміти прекрасне, а  не  міркувати про романи класиків, як рекомендувала шкільна програма. «А Мороз не ворушив толстовські романи – він просто читав учням і сам вбирав в себе все дочиста, душею вбирав. Чуйна душа, вона прекрасно сама розбереться, де гарне, а де так собі. Гарне ввійде в неї як своє, а інше швидко забудеться. Розів’ється, як на вітрі зерно від полови. Тепер я це зрозумів відмінно, а тоді що ж… Був молодий, так ще начальник», – розповідає авторові Тимофій Ткачук, старий партизан. Ця людина тільки через багато років усвідомила, що для вчителя важливіше всього був не багаж знань, а те, якими стануть його учні. Письменник будує свій добуток на суперечці Ксьондзова й Ткачука. Ксьондзов затверджує, що Мороз подвигу не робив, що він не герой і, виходить, дарма його учень Павло Миклашевич, що чудом врятувався у дні арештів і страт, чи ледве не все життя, що залишилося, витратив на те, щоб ім’я Мороза було відбито на обеліску над іменами п’ятьох загиблих учнів. Ксьондзов говорить, що Мороз не вбив жодного німця, не зробив нічого корисного для партизанського загону, у якому пробув зовсім недовго.

Крім того, він працював при окупантах, вчив, як і до війни, хлопців у школі. Але Мороз сам прямо й відверто говорив Ткачуку: «Якщо ви маєте на увазі моє теперішнє вчителювання, то залишіть ваші сумніви. Поганому я не навчу. А школа необхідна. Не будемо вчити ми – будуть оболванювати вони. А я не для того два роки олюднював цих хлопців, щоб їх тепер розлюдянили. Я за них ще поборюся. Скільки зможу, розумієш». Ці слова Олеся Івановича виявилися пророчими. Він дійсно зробив для своїх учнів все, що зміг. Боротьба за душі підлітків тривала і під час окупації. Боротьбу цю вчитель Мороз вів до самої останньої своєї години. Безсумнівно, він розумів, що обіцянка фашистів звільнити хлопців, що влаштували диверсію на дорозі з метою вбити місцевого поліцая, якщо з’явиться їхній вчитель, – неправда. Але не сумнівався він і в іншому: якщо не з’явиться, вороги використають цей факт проти нього, дискредитують все те, чому він вчив дітей.

І вночі Олесь Іванович іде з партизанського загону, щоб розділити зі своїми учнями їхню страшну долю. Він іде на вірну смерть, знаючи, що стратять усіх – і його, і хлопців, але інакше надійти вчитель не може. І така була моральна сила його подвигу, що Павлик Миклашевич, єдиний уцілілий із цих хлопців, проніс ідеї свого вчителя через все життя. Ставши вчителем, він передав морозівську «закваску» своїм учням, і Ткачук, довідавшись, що один з них, Вітька, допоміг піймати недавно бандита, задоволено помітив: «Я так і знав. Миклашевич умів вчити. Ще та закваска, відразу видно». Увесь світ знає про подвиг польського педагога Януша Корчака, що прийняв смерть у газовій камері разом зі своїми вихованцями, що не залишив дітей, незважаючи на речення фашистського офіцера. А скільки вчителів прийняли смерть, залишившись невідомими світу?

У повісті «Обеліск» письменник змушує задуматися над змістом героїзму і подвигу, допомагає вникнути в моральні джерела героїчного вчинку. В. Биков створив безліч добутків на тему війни, тим самим зводячи свої власні літературні обеліски героям Батьківщини: «Цей ледве вище людського росту обеліск за яких-небудь десять років, що я його пам’ятав, кілька разів міняв своє фарбування: був то білосніжний, білений перед святами, то зелений, під кольори солдатського обмундирування. Один раз проїздом по цьому шосе я побачив його блискучо-сріблистим, як крило реактивного лайнера. Тепер же він був сірим, і, мабуть, із всіх інших квітів цей найбільше відповідав його вигляду».





Схожі твори: