Головна Головна -> Твори -> «Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка — зразок сентиментально-реалістичної повісті

«Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка — зразок сентиментально-реалістичної повісті



Григорій Квітка-Основ’яненко залишив нам багату творчу спадщину. Різноманітний характер його творів. Є в нього і драми, є оповідання з гумористичним характером. Але є особлива сторінка творчості — це повість «Маруся». Вона має сентиментальне забарвлення. Основою цієї повісті є зворушливе кохання гарної ніжної сільської дівчини та розумного й меткого, хоч і бідного парубка. Це палке, щире кохання дуже ідеалізоване, фінал його занадто трагічний. Вперше побачивши Василя, Маруся одразу ж полюбила його. Так само і Василь покохав Марусю. Але їм так і не судилося бути разом. Спочатку цьому протистояв Марусин батько. «Як прийде набор, — говорить він Василеві, — то тобі лоба забриють, бо ти сирота. А що тоді буде з Марусею, — ні жінка, ні удова, звісно, як солдаток шанують…» Тут, до речі, Квітка одним з перших серед письменників сказав правдиве та співчутливе слово про долю жінки-солдатки. Згодом, коли Василь знайшов собі заступника, Марусина смерть стала перешкодою їхньому щастю. Згасла Маруся, як та свічка. Не витримав Василь смерті своєї нареченої. Шукав він захисту від болю в монастирі, але разом з тим «ськав усякої болісті, заморив себе зовсім, а там і вмер. Вмер, щоб на тім світі приєднатися до своєї Марусі». Автор майстерно змалював картини природи, які допомагають глибше відтворити внутрішній світ і настрої героїв. Сентиментально-реалістична повість «Маруся» принесла письменникові великий успіх. Читачі казали, що найкращою епітафією йому можуть служити слова: «Він написав «Марусю». Зображення життя і побуту українського селянства в повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Маруся» У повісті «Маруся», яку написав великий майстер слова, перший прозаїк нової української літератури Григорій Квітка-Основ’яненко, ми маємо яскраву картину селянського життя і побуту на прикладі життя родини Наума Дрота. Наум Дрот «був собі заможненький: було й волів пар з п’ять, була й шкапа, були й батраки; було чим і панщину відбувати і у дорогу ходити, була ж і нивка, одна і друга, а третю він сам вже купив, так було йому чим орудувати». Аж ось нарешті Бог послав Наумові і його жінці Насті найдорожче в житті — донечку Марусю. Що вже пестили та кохали вони своє дитя! Але головне, що вони виховали її так, як самі були виховані батьками: в дусі пошани і покори Господу. Так і зростала Маруся: «Ще маленька було, а знала і «Отче наш», і «Богородицю», і «Святий Боже», і половину «Вірую»». І все своє життя прожила так, щоб гріха не наробити. Г. Квітка-Основ’яненко яскраво змалював українські обряди, які завжди супроводжувались піснями та промовами, виконувались урочисто та піднесено: «От постукали і раз, і вдруге, і втретє, і ввійшли старости, і подали хліб, і говорили старости законні речі про куницю…» А коли на сватанні вже все змовлено, то дружечки пісні співають: Та в саду соловейко не щебетав, Там Василь Марусі не цілував, Як же соловейко защебетав, Василько Марусю поцілував. Описуючи Великдень, письменник розказує, і як Маруся «учинила паску, положила туди яєчок, імберю, бібків, шапрану, і спеклася паска і висока, і жовта, і ще у печі зарум’янилась», і що збирала вона до церкви, робивши все, «як мати навчала». І як службу чинили, і як христосувались опісля служби, «по закону тричі», і як потім розговлялися, починаючи зі свяченої паски, куштуючи її «бережно, щоб крихт не розсипати під стіл». І все це робили з молитвою. А коли спіткало сім’ю горе, то був особливий обряд — поховання. Обряд поховання неодруженої дівчини відрізнявся від поховання жінки. Людей збирали «кого дружком, кого у підружки, кого у старости, жінок у свашки; дівочку у світилки, парубків у бояри». Був і просватаний жених. А далі «…бояри положили Марусю у труну, а дружечки поправили ще віночок (бо ще не була вінчана)…» Велика це була втрата для батьків, і тільки щира віра в Бога допомогла їм пережити це горе: «Хвалив Бога і з тим прожив вік, що не вдався в тугу…». Реалістичні картини селянського життя, широке використання побуто¬вого матеріалу, звернення до надбань народної творчості надали повісті виразного національного колориту.





Схожі твори: