Головна Головна -> Твори -> Засудження ненаситної жадоби до збагачення у п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн” (ІI варіант)

Засудження ненаситної жадоби до збагачення у п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн” (ІI варіант)



І. Карпенко-Карий справедливо вважається засновником української реалістичної драматургії. Саме в його п’єсах були порушені проблеми, які хвилювали суспільство після скасування кріпацтва. Розвиток капіталістичних відносин призвів до появи і зміцнення нового класу — сільської буржуазії. Його представники стали героями кількох творів драматурга. Перший етап того процесу відтворений у комедії «Сто тисяч», а своєрідним продовженням теми є п’єса «Хазяїн»; Головний персонаж твору — мільйонер, сільський глитай, або куркуль. Він уже має все те, про що мріяв герой попередньої п’єси Калитка, але на досягнутому не зупиняється.
«Хазяїн» — комедія про ненаситну жадобу до збагачення. Саме ця «хвороба» Пузиря зробила його смішним і жалюгідним водночас. Все життя Пузиря підкорено одній меті, для здійснення якої не існує ні заборон, ні законів. «Аби бариш, то все можна», — не приховує сімейних принципів дружина Терентія Гавриловича. Комедія знайомить нас з цілим «набором» засобів збагачення Пузиря. Заради вигоди він іде на злочин — допомагає шахраю – «банкроту» переховати овець. З цієї події, до речі, розпочинається сюжет. Заради грошей Пузир експлуатує наймитів, сплачуючи їм копійки і майже не годуючи їх. Прагнення до наживи керує ним у стосунках з дочкою, яку він хоче видати заміж за багатого поміщика-нелюба.
Взагалі, на мою думку, бажання бути заможним не є недоліком людини. Хіба погано — мати все необхідне і не думати щодня про ,шматок хліба? Але ж справа у тому, для чого потрібне багатство, яка його мета і призначення. У Пузиря ніякої мети не було: «стяжання заради стяжання». Він не дбає про власне здоров’я, економлячи на лікареві. Йому шкода купити новий халат, новий кожух. Десятиріччями ходить у подертому одязі, харчується найпростішою їжею. Може, його хвилює духовне багатство? Навпаки, це безкультурна людина. Мільйонер Пузир не хоче пожертвувати гроші на пам’ятник Котляревському. «Степи Гоголя» його теж не бентежать — яка з них вигода!
Комедія закінчується тяжкою хворобою героя, якому залишилися лічені дні. Але навіть ця драматична обставина викликає не співчуття, а сміх. Це ж мільйонер погнався за гусьми, які посміли зробити йому «потерю»!
Висміюючи свого героя, Карпенко-Карий переконує нас у тому, що ненаситна жадоба до наживи руйнує людину, спотворює її. Пузир здебільшого викликає сміх, але ж це сміх засудження, заперечення. Подібні «хазяї» живуть на світі, не приносячи нікому радості. Від них, по суті, немає користі ні суспільству, ні близьким. Справді, хто користується багатством Пузиря? Ніхто, навіть і не він сам.
Кого він підтримав у житті, кого пригрів біля себе? Навіть близька смерть Терентія Гавриловича не пошкодила п’єсі залишитися комедією! Багатство заради багатства не може бути добром — до такого, висновку підводить нас І. Карпенко-Карий.





Схожі твори: