Головна Головна -> Твори -> Кірсанов і Базарів у романі Тургенєва “Батьки й діти”

Кірсанов і Базарів у романі Тургенєва “Батьки й діти”



“Батьки й діти” – один з вічних добутків російської літератури. І не тільки тому, що нові покоління читачів по-різному сприймають складну позицію автора, але й тому, що в романі відбитий вічний і неминучий для історії момент зміни поколінь, зіткнення ідей, паростків нового й не завжди зрозумілого. І. С. Тургенєв створював свій роман “Батьки й діти” у тривожну епоху підготовки й проведення селянської реформи 1861 року. Мир розколювався. У повітрі пахнуло революцією. Кожний повинен був вирішити, що він вибирає, з ким він: із класом, що йде, дворян або із що народжується, але стрімким і потужним рухом революціонерів, їх новою реалістичною правдою життя. І Тургенєв вибрав – як щирий художник, він залишився вірний правді життя. Протягом усього роману увага читачів зосереджена на відносинах дворян-поміщиків Миколи й Павла Кірсанових і сина, що приїхав до них на канікули, бідного лікаря, майбутнього лікаря Євгенія Базарові. Очевидно їхня різка відмінність у зовнішньому вигляді, одязі, зачісках, манері поводження. Доглянутий і Павло Петрович, добрий і романтичний Микола Петрович – вони несумісні з байдужим до своєї зовнішності, грубуватим і безцеремонним демократом Базаровим.

 

У суперечці розкривається їхнє відношення до суспільного лада, релігії, до народу, говориться про шляхи перебудови миру, про ролі мистецтва. Павло Петрович змушений визнати, що в суспільстві не все в порядку. Але Базарів уважає, що дрібне суспільство нічого не дає, якщо прогнили його основи. “Виправте суспільство” – тільки в цьому він бачить користь. Довідавшись від племінника, що вони з Базаровим нігілісти, що не поважають нічиї інтереси, авторитети й весь заперечливі, Павло Петрович із обуренням викликнув: “Нам дорога цивілізація. Нам дороги її плоди…” У цих словах і укладений головний предмет суперечки між “батьками” і “дітьми”. Але, на відміну від сидячих “с ложа руки” аристократів, нігілісти не схильні займатися порожніми розмовами. Тому так мерзнув Павло Петрович, що повірив у їхній намір “діяти, ламати”.

 

Але Тургенєв об’єктивно показує й слабку сторону нігілізму: людина, що не має позитивної програми, досить уразливий у своїй позиції не тільки в суперечці, але й у житті. Необхідно виразно сказати, що буде побудовано на руїнах старого миру.

У суперечці про російський народ правда, безумовно, на стороні Євгенія Базарові. Павло Петрович зворушується відсталістю, патріархальністю. Базарів же, розуміє, що “грубе марновірство душить країну”, і не бажає миритися із цими недоліками. Його любов до народу – любов щирого шестидесятника, без сентиментальності й ідеалізації мужика. Базарів уміє спілкуватися з мужиками й, якщо вважає потрібним, уміє їх просвіщати.

Він зв’язує свій напрямок з “народним духом”, уважаючи себе виразником інтересів народу. Герої сперечаються про те, у кому з них мужик “скоріше визнає співвітчизника”.

У суперечках зіштовхуються й позиції Базарові й Кірсанових. Погляди Кірсанових неоднаковий: Павло Петрович байдужий до мистецтва, Микола Петрович любить і знає літературу й музику. Базарів думає, що читати

 

Пушкіна “ні на що не годиться”, “настав час кидати цю дурницю”, що грати на віолончелі чоловікові “смішно”, що чималий хімік у дванадцять разів корисніше всякого поета.

Відношення до природи в героїв роману також різне. Тут проти Базарові виступає ще й Аркадій. Це йому говорить Базарів: “И природа – дрібниці в тім значенні, у якому ти її розумієш. Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник”.

Однак у душі Базарові все-таки є присутнім багато чого з того, що він заперечує, наприклад, його здатність любити, уміння почувати красу. Любов до Ганни Сергіївні Одинцовій розкрила йому бездонність власної душі: страждання відкинутого серця не пояснити. Душа його вирує від невикористаних можливостей і незвіданих почуттів, і це повною мірою розкривається на порозі смерті.

 

В історії ж Павла Петровича любов, заради якої він кинув всі, закреслив свою кар’єру, все-таки витиснула з життя всю “силу” людини й привела до духовної загибелі цього по-своєму гарної людини. Таким чином, у романі “Батьки й діти” Тургенєв показав ідейну боротьбу двох поколінь, боротьбу відживаюче своє століття старого й тільки нового миру, що народжується, нових ідей і переконань. Але в жодному разі не можна відкидати спадщину попередників. Міцна нитка повинна зв’язувати одне покоління з іншим, тільки тоді можлива наступність кращих традицій, можливий рух уперед.

 

 

 


Загрузка...



Схожі твори: