Головна Головна -> Твори -> Що таке людянiсть?

Що таке людянiсть?



Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це, чи нi?

Усмiшка твоя-єдина,

Мука твоя – єдина,

очi твої – однi.

/ В. Симоненко, /

“Ти знаєш, що ти – людина?”

Людина, людство, людянiсть!

Скiльки в цих словах доброго, красивого, величного. Цi поняття оспiванi
в пiснях i думах, в народних казках i в лiтературi, в музицi i в
живописi.

Людянiсть, доброта, здатнiсть до спiвпереживання, спiвчуття – синонiми.
Людянiсть i жорстокiсть – антонiми.

“Лагiдне слово й кiшцi приємне”, – кажуть в народi.

“Возлюби ближнього свого, як самого себе”, – проповiдує християнська
мораль. I виконують цю заповiдь переважно простi люди, що знають цiну
горю i стражданням. Так у роки вiйни люди, ледь живi вiд голоду,
дiлилися останньою скоринкою з тими, кому було найтяжче, багатодiтнi
матерi виховували ще й чужих дiтей-сирiт.

Материнство i людянiсть – теж синонiми. Кожна мати дивиться на свiт
глибокими нiжними очима Мадонни Рафаеля. I саме вона найчастiше стає
зразком виявлення доброти, чуйностi. Скiльки людяностi у вчинку наймички
з однойменного твору Т. Г. Шевченка! А у жiнки з оповiдання О. Довженка
“Мати”, що доглядає чужих синiв (поранених льотчикiв) i платить за їхнє
життя власним?

Протилежнiсть – звiряча жорстокiсть фашистiв.

… й очицi синi

Примарою перед бiйцем,

Його дiтей на Полтавщинi

Спалили iроди живцем

(I. Муратов, “Хлiб”)

Здається, серце людини повинно згорiти повнiстю у полум’ї помсти, але
цей боєць, прийшовши звитяжцем у Берлiн, бачить нiмецьку дитину…

I дружнiй “брот”, що звався хлiбом,

Простяг сирiтцi вiд душi.

Людянiсть сильнiша за ненависть. Аналогiчно поводиться дядько Оверко з
поеми В. Симоненка “Червонi конвалiї”. “Ми не дикi конi, щоб усе
топтати. Не такими нас ждуть!” – говорить Юрiй Брянський у романi О.
Гончара “Прапороносцi”.

Людина залишається Людиною, коли вона здатна чинити добро.

I не тiльки в умовах вiйни – хiба мало моральних випробувань випадає
витримати людинi в повсякденному життi?

Кохання – одна з найсильнiших пристрастей. Коли воно справжнє, високе,
то нi за яких умов люди не бажатимуть одне одному лиха. Вiддавати серце,
а не вимагати цього вiд iнших – це теж людянiсть.

Людянiсть може виявитися i в ставленнi до малознайомої людини або до
тварин. Згадаємо трагiчну iсторiю про собаку Бiма, Чорне Вухо. Здатнi
спiвчувати не можуть стримати сльоз, дiзнаючись про його долю. Свiт нiби
поляризується навколо нього – людянiсть вступає у двобiй з побутовою
жорстокiстю. А хiба не доводилося нам бачити, як якийсь лобуряка мучить
кошеня чи то якусь iншу тваринку? Та чи кожен з нас виявився здатним
зупинити його?

А от ще приклад, на якому можна зрозумiти, що таке – людянiсть. Часто ми
знаємо, що поруч з нами живе якась одинока стара. Вона може i не просити
про допомогу, але допомога їй дуже потрiбна. Чи кожен здогадається зайти
до неї i спитати, чи не треба принести хлiба?

Та усе ж таки людянiсть – це не безхребетнiсть. Треба часом вмiти
знаходити у собi сили бути вищим за нерозумiння i навiть посмiшки
бездуших людей, вмiти наполягти на своєму, щоб здiйснити добру справу.

Що вдiє раб, знедолений, нещасний,

Як стане проповiдь читать своїм панам?

– ставила риторичне запитання Леся Українка в драмi “У катакомбах”.

Стати до боротьби за чуже щастя – це теж людянiсть.

Не слiд забувати, що як не прагнуть люди до добра, людяностi,
жорстокiсть i байдужiсть ще дуже живучi. Ми бачимо щодня їх прояви.
Зневагу до бiдних, старих i немiчних. Презирство до iнвалiдiв, що iнколи
змушенi жебракувати. Байдужiсть чиновникiв, що хiба через суд
виконуватимуть власнi обов’язки, у тому числi покладенi на них саме для
допомоги найнезахищенiшим з людей. Просто тих, хто проходить повз чужої
бiди – останнiх найбiльше, можна сказати, що їх безлiч.

Це було завжди. Але завжди iснували й iншi люди. Хотiлося б, щоб бiльше
було останнiх!

О. Гончар говорив у романi “Собор” про двох духiв, один з яких спонукає
людей творити добро, а другий пiдбурює на зле. Спробуємо ж дослухатися
до доброго!





Схожі твори: