Головна Головна -> Твори -> Етюд. Краса поетичного слова

Етюд. Краса поетичного слова



Етюд. Краса поетичного слова

Багатьом людям подарував Шевченко цiлющий промiнь поезiї. Його iскра
завжди освiтлює найзаповiтнiший куточок серця – куточок прекрасного.
Люди не в змозi забути прекрасних рядкiв Шевченка, звернених до
сучасника:

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема нiякої!

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

I гнилою колодою

По свiту валятись.

А дай жити, серцем жити

I людей любити…

Життя iде розмiреним кроком назустрiч сонцю. I здавалося б, для чого
людям поезiя, коли в них є снiг i гори, дощ i зiрки, сонце i хлiб. Але ж
без поезiї гори перетворяться просто в кам’янi нагромадження, а сонце в
небесне свiтило, яке випромiнює тепло, дощ – у неприємну воду i калюжi.
Ось як чудово, образно малює танок весняного дощу поетеса Ганна
Козаченко:

А дощ не плаче – дощ смiється,

А дощ не смiється – спiва,

I пророста з земного серця

Зеленим пагiнням трава.

А дощ танцює по бруньках,

I бруньки лускають вiд смiху,

I листячко дощу на втiху

Тремтить-смiється на гiлках.

Уявляєш вiдразу радiсну картину весняного пробудження природи, яка
спрагло ловить краплi дощу, п’є цiлющий сiк неба. Ось для чого поезiя в
нашому життi.





Схожі твори: