Головна Головна -> Твори -> Жiноча доля у творчостi Тараса Шевченка

Жiноча доля у творчостi Тараса Шевченка



Жiноча доля у творчостi Тараса Шевченка

Поряд з величними постатями героїчних борцiв, народних месникiв, поряд з
iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi Т.Г. Шевченка проходить
прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi,
сестри, дiвчини, коханої. “Такого полум’яного культу материнства, –
писав М.Г. Рильський, – такого апофеозу жiночого кохання i жiночої муки
не знайти, мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому
життi, Шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в
матерi”. А сам, як ми знаємо, рiс без матерi: “там матiр добрую мою ще
молодую у могилу нужда та праця положила…” А пiзнiше Тарас Шевченко став
вiльним, але одружитися так i не встиг, так що своїх дiтей i дружини у
нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Українi, одружитися з Ликерiєю
Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому.

I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди їм спiвчував, i улюблений його
образ – це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому “снi”, що
приснився крiпачцi:

У нашiм раї на землi

Нiчого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим…

I на оновленiй землi

Врага не буде, супостата,

А буде син, i буде мати,

I будуть люди на землi…

Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його
серцi. Крiпацька неволя – це доля рiдної матерi, яку передчасно “у
могилу нужда та праця положила”, доля сестер Катрi, Ярини, Марiї –
голубок молодих, у яких “коси в наймах побiлiють”, це трагiчна доля його
першої трепетної любовi – Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що
“нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть”. Т.Г. Шевченко гнiвно
виступав проти жiночого безправ’я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму
зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано
розповiв про них цiлому свiтовi.

Один з перших жiночих образiв у Шевченка – це Катерина з одноiменної
поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так
i не звела Тараса. Першi героїнi Т.Г. Шевченка – нещаснi, сплюндрованi
жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо “Причинну”, “Тополю”,
“Лiлею” – це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше
з’явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою
ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали
жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його
творiв: “Вiдьма”, “Сова”, “Слепая”, “Мар’яна-черниця” – не випадковi:
саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в
тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: “моя се мати
i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали…”

Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь,
гiднiсть i щастя.

Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми “Наймичка”. Її життя заради
сина, повнiстю принесене в жертву, – це материнський подвиг. Лише перед
самою смертю вона розкриває синовi правду.

Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв – це удовине горе, коли
єдиного сина забирають у солдати.

Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про
веселу життєрадiсну українську жiнку, наприклад, “Утоптала стежечку”.

Шевченковi героїнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися
своїм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого
кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знiвечив її молодiсть; вiдьма
горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.

Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював
материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й
жорстокостi.





Схожі твори: