Головна Головна -> Твори -> Бо слово «Коломия» звучить як музика

Бо слово «Коломия» звучить як музика



БО СЛОВО «КОЛОМИЯ» ЗВУЧИТЬ ЯК МУЗИКА…

Не знаю, що промовив легендарний мандрівник з Коломиї Іван Богдан, коли
1 жовтня 1608 року ступив на американський берег, але відомо, що
увійшовши у складі Австрійської армії у березні 1814 року до Парижу,
вояки з наших околиць промовили історичну фразу: «Таки, бігме, краща
Коломия!». Здається, рідко про яке місто казали саме так. Причому,
Коломию любили  не лише корінні українці, але й представники інших
націй, які з власної охоти чи з примусу опинялися у місті над Прутом. Що
ж таке має в собі це прадавнє місто, яким не перестають захоплюватися,
присвячувати свої вірші й музику, картини й кінострічки?

Я вам скажу: Коломия — дуже давня і в цьому її головна приваба. Як
кожного літописного міста. Археологи знайшли в Коломиї ліпну кераміку
6-7 століть, історики вказали нам першу писемну згадку про місто — 1241
рік, мовознавці шукають походження самої назви міста ще в санскриті.
Новітні дослідження дозволяють припустити, що Коломия була одним з
найбільших міст слов’янських племен — білих хорватів. То ж Коломиї
домагалися в усі часи: докнязівські і князівські, польські і молдовські,
австрійські і совєтські. Не даремно ж вона вважається важливим
стратегічним і торговельним полісом. Та найперше — духовним. Саме звідси
наші славетні коломийки, саме тут не переводилися митці й мислителі. Як
писав у одному зі своїх концтабірних листів славної пам’яти В’ячесла
Чорновіл, «для мене й слово «Коломия» звучить як музика». Тому-то саме в
Коломиї 1990 року відбувся перший Світовий Собор Духовної України. На
жаль, духовність змаліла, та в Коломиї її ще таки набагато більше, ніж в
подібних малих містечках Європи.

З плином століть в таких містах, як Коломия нагромаджується енергія
людей, які ходили цими вулицями, торгували на цих площах, купалися в цих
ріках і потоках, співали під цими вікнами, впускали щоранку прохолоду до
своїх помешкань. Гості нашого міста завжди наголошують, що Коломия —
особлива, неповторна, хоч іноді й не можуть достеменно пояснити чому. А
тому, що вона давня, а тому що тут живуть корінні мешканці і її вулиці
повняться українською мовою. Можливо, це їхні лагідні душі, здатні
швидко прощати кривди й образи, творять ту невидиму притягальну красу,
впереміш з збереженими архітектурними пам’ятками і новобудовами, писаною
історією і розголошеною славою.

Коломиї пощастило, бо у першу і другу Світові війни вона не так
постраждала, як інші міста. Тому теперечки пишається своїм майже
класичним середмістям, яке ґрунтовно оновили 2000-го року. Крах
комуністичної системи дозволив відкрити наше місто багатьом чужоземцям.
То ж не дивуйтеся, якщо побачите на коломийських вулицях посланців
української діаспори, говірливих поляків і стриманих німців, смаглявих
коломийських зятів з Італії, туристів з різних країн. Вони їдуть до
Коломиї, до славного музею Гуцульщини й Покуття, вони фотоґрафуються
перед музеєм Писанки, попивають під шатрами «Оболонь» і шукають тут
своїх слідів.

Ми не так багато знаємо про Коломию. Якщо їй, припустимо, 15 століть, то
ми більш-менш уявляємо п’ять з них. А з цих п’ятьох сяк-так вивчили
19-20 століття. Ми, коломийські українці, по-своєму пишемо історію
нашого міста, в якій багато прикрих для нас сторінок. Представники інших
націй, які в різні періоди проживали тут, мають свою думку про
коломийську давнину. Можливо, 21 століття подарує  нові факти, свідчення
й докази про наш поліс. Зі свого ж боку, ми даруємо шанувальникам
Коломиї оцей альбом. Він, власне про 19-20 століття. Про те, що
збереглося на міні-світлинах, міні-картинах, які звуться листівками.
Більшість, зафіксованого на цих чорно-білих і кольорових картках ще
можна нині помацати, оглянути, дечого вже нема і ніколи не буде. То ж,
гадаємо, цей альбом, який виходить коломийцеві Валерієві Ковтуну та його
приятелів, стане прекрасним дарунком і нам коломицям, і тим, хто давно
покинув Коломию та не розлюбив її, і тим, хто вперше запізнався з містом
над Прутом. Якщо ви подаруєте це видання своїм друзям чи рідним, які ще
не бачили Коломиї, я переконаний, вони неодмінно приїдуть до нашого
міста.

Стрімкий наш час. Ми вже бачили Лондон, Париж, Рим і Краків. Та коли
мене про них запитають, я відповім: «Таки, бігме, краща Коломия!». Вона
краща тим, що спокійніша, тихіша, що ви знаєте, де тут найсмачніша кава,
що купите в гуцулів на ринку найсмачніші афини, що тут на кожному кроці
дихає на вас давнина. А ось і ратуша вибила дев’яту ранку. Нам пора
вдагатися і вирушати на екскурсію по Коломиї. Наразі сторінками цього
видання, а згодом — самим містом.





Схожі твори: