Головна Головна -> Твори -> Утвердження величі ратного подвигу і гнівний осуд війни в романі О. Гончара “Прапороносці” (II варіант)

Утвердження величі ратного подвигу і гнівний осуд війни в романі О. Гончара “Прапороносці” (II варіант)



Роман «Прапороносці» сучасний читач може сприймати по-різному, тому що здається, що твір аж занадто просякнутий радянською ідеологією, що, звичайно, прикметно для того часу, коли він був написаний. Однак, якщо таки «продертися» крізь певну часову заангажовність, то відчуваєш справжню красу людського душевного зростання, випробуваного війною, загартованого нею, красу людських стосунків, врешті, любов до країни, до світу мирного. І тому з нами на все життя залишаються Юрій Брянський і Хома Хаєцький з притаманним йому гумором, Шура Ясногорська та інші герої роману.
Роман «Прапороносці» утвердив чесну славу доброго імені нашого народу і нашої літератури. У творі автор звертається до проблем загальнолюдського характеру: проблем життя і смерті, честі і безчестя, любові й вірності, що були розглянуті ним крізь призму важких випробувань особистості в жорстокій атмосфері війни.
Чінгіз Айтматов писав про роман так: «…І ще я хотів би відзначити як немаловажну цінність «Прапороносців» — чистоту, щирість, первозданність і навіть наївність тексту. «Прапороносці» були багатообіцяючим початком для Гончара, і вони повністю виправдали свою появу на світ». А Віктор Астаф’єв зазначає: «Його (Гончара) антивоєнні романи стають врівень кращих світових досягнень в художньо глибокому розкритті цієї теми. Це художник високої совісті й громадянської пристрасті, чесний в усьому і дуже вимогливий до себе…».
Композиція роману не відзначається ускладненістю, оскільки у творі подається хронологічно послідовна розповідь про бойове просування однієї військової одиниці — роти Брянського. Та за своїм внутрішнім змістом це твір непростий. І організований цей внутрішній зміст навколо центрального образу роману — узагальнюючого образу Брянського. Нехай герой гине вже в першій частині, однак той дух, який він уособлює, живе протягом усіх трьох частин. Це дух відданості Батьківщині, військовій присязі, своїм товаришам.
Через усі роки війни бійці пронесли той дух, який передав їм їхній командир, пронесли не тільки через рідну землю, визволяючи її, але й через усю Європу, виступаючи справжніми прапороносцями, людьми, що несли на своїх плечах звільнення від фашизму. І нехай деякі історики в наш час намагаються применшити заслугу наших предків перед всіма народами Європи, звинуватити їх навіть у загарбництві, та це тільки нице тріпотання дрібних душ, які не в змозі зрозуміти подвиг. Що б там не хотіла від європейських народів радянська тоталітарна держава, але кожен простий солдат відчував свій обов’язок відігнати фашистів аж до рейхстагу, щоб знищити їх там.
Роман «Прапороносці» — це розповідь про визвольну місію радянських солдат, про їхню здатність до вселюдського мислення, про готовність захищати не тільки свою землю. З тих самих днів, кк вони перейшли кордон Радянського Союзу, ведеться розповідь про їхні фронтові будні: «Відтоді, як передові частини перейшли кордон і зникли за горбатими висотами чужої землі, минуло вже кілька днів. На переправі стали прикордонники, перевіряючи документи бійців і окремих команд, що наздоганяли фронт. Мов з вемлі виріс новий прикордонний стовп і ряба, смугаста будка поста.
Кордон! Ми знов повернулись сюди, і вартовий став на тому німому місці, де він стояв 22 червня 1941 року. Ми не забули нічого, але багато чого навчились».
У цих перших рядках роману міститься передбачення наступнії х подій, коли вже мудрі й мужні бійці, які визволили свою Батьщину, поступово дійдуть до рейхстагу й піднімуть на ньому свій прапор. А рота Брянського закінчить війну в Празі, утвердивши горде звання солдата: «Так ось він який, боєць армії-визволительки… Десятиліттями його оббріхували. Десятиліттями народам світу говорили про нього неправду. Тепер він, почувши заклик знемагаючої Праги, прийшов сюди залізним маршем, високо випростався на своїй уквітчаній машині, народи можуть нарешті подивитися на нього зблизька. Оповитий сяйвом Сталінграда, озброєний посланець молодого стомовного світу, він став для них надійним взірцем, показавши, як треба захищати свою волю і честь, як треба карати ворогів людства…»
Якою гордістю за свій народ проникнуті ці рядки. І письменник немовби передбачає, що в наступних роках гордість його народу можуть принизити, велич його подвигу намагатимуться применшити. І Олесь Гончар дає відповідь усім новітнім «інтерпретаторам історії»: його народ може пишатися собою і своєю роллю у Другій світовій війні, а інші народи можуть його поважати, щоб там тепер не говорили!
Скільки випробувань довелося пройти героям роману до цих останніх переможних подій! Скільки смертей довелося побачити… Втратили вони свого героїчного командира Брянського, та його товариші Черниш, Шура, навіть завжди кумедний і балакучий Хома Хаєцький пронесли його ідеї через усю Європу, зробили і його переможцем. Вони вчилися дружити і відповідати не тільки за себе, але й за своїх товаришів, вони кохали й розлучалися, вони йшли на смерть заради інших, здійснювали, здавалося, нездійсненне. Бо вони не могли інакше! І просто уявімо собі, скільки б зробили такі люди, якби не війна! Ні, письменник не опоетизовує війну, а гнівно засуджує її сліпу нищівну силу! Він опоетизовує людей на війні, оцих простих бійців зі справжнім людяним серцем.
Трилогія «Прапороносці» вперше була опублікована в журналі «Вітчизна» відразу після Другої світової війни і мала великий літературний резонанс. Читач відразу відгукнувся на події роману, відчувши в них справжню історичну та художню силу, втілену велич подвигу. А критик Юрій Бондарєв відзначив велику літературну вагу твору: «Прапороносці» — сповідь пам’яті, совісті й правди нашого народу. Олесь Гончар дорогий нам і дивовижною поетичністю, і мужньою інтонацією своїх речей, і незвичайною широтою, багатошаровістю романного діапазону».





Схожі твори: