Головна Головна -> Твори -> Голодомор 33 року – найстрашніша трагедія українського народу (за романом “Жовтий князь”) (IІ варіант)

Голодомор 33 року – найстрашніша трагедія українського народу (за романом “Жовтий князь”) (IІ варіант)



«Ноги пухли. І я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, там, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу. Та мука голоду аж до передсмертної лінії жахлива…»
Голодомор 1932—33 рр. — одне з найстрашніших явищ в історії нашої держави. Тоталітарна система винищила велику частину українського народу, а багато людей на все життя запам’ятали жахи цих років. Одним зі свідків страшних подій був письменник В. Барка. Довгі роки він носив у собі тяжкі спогади, але згодом відобразив їх на папері у своєму романі «Жовтий князь».
Цей твір одним із перших розповів людству про трагедію голодомору, про знищення українського народу. У центрі роману — доля сім’ї Катранників, яка пройшла через усі жахи голодомору. Протягом усього твору автор ніби порівнює життя селян до подій голодомору з тим, що відбувалося після того, як партійні робітники відібрали усе їстівне. І це робить факти голодомору ще жахливішими. Роман не просто вражає — його страшно читати. Досить згадати, як розповідає письменник про Оленку, дочку Катранників, на початку роману: «Причісує Оленку, пильнуючи кожного пасмочка… Квітко моя!… Втіха коло доні не гасне, як місяць — любим серпиком», а як зображує її смерть: «Раптом різко заболіло в грудях матері, ніби хто вдарив. Моторошний здогад пронизав її свідомість, вона задрижала…, ноги їй підгинаються і не можуть ступати. Подужавши неміч, мати кинулась враз до маленької — та вже почала застигати».
Страшними постають пейзажі села, де вже майже немає жителів, страждання батьків, які бачили смерть своїх дітей, голодну загибель людей, що знаходилися не так далеко від хліба.
Протиставленням усьому цьому злу є те, що люди не втратили чуйності, співчуття до ближніх. Головні образи боротьби добра і зла — це образ «жовтого князя», в якому втілено тоталітарну систему, що знищує все на своєму шляху, «пожирає своїх дітей», та образ Андрія Катранника, який втілює в собі надію на краще, на життя, на світле майбутнє, перемогу над голодомором, над самим «жовтим князем».
Я вважаю, що метою В. Барки було не лише зобразити страшні картини голодомору. «Жовтий князь» — це «реквієм загиблим», що закликає нас, нащадків, ніколи не забувати, які жахливі трагедії довелося пережити нашому багатостраждальному народові.





Схожі твори: