Головна Головна -> Твори -> Що мені дорого в ліриці А. С. Пушкіна

Що мені дорого в ліриці А. С. Пушкіна



Пушкіна для мене не застиглий еталон, не догма, це й життя, і сльози, і любов – цілий мир, багатства якого невичерпні.

С. Гейченко

Ще й ще раз звертаюся до творчості Пушкіна, перечитую незабутні вірші великого поета. Художній мир Пушкіна, часто незбагненний по об’ємності, при видимій структурній простоті те саме що природний мир природи. Усе тут взаємозалежно й відповідно до: однаково гармонійно сусідять один з одним подібні й контрастні відтінки почуттів, страстей, думок, ситуацій, подібно тому, як у тому самому пейзажі органічно сполучаються подібні й контрастні відтінки кольорів. Уважаю, що той, хто позбавлений відчуття пушкінського миру, настільки принижений  духовно, як і той, хто або позбавлений почуття рідної природи. Поет учить почувати захід і смак поезії природи, поезії рідного російського народу: “Там росіянин дух… там Руссю   пахне”.

Добрий і розумний, Пушкін нагадує про великі багатства росіянці душі, про її волелюбність, шляхетність, про мужню боротьбу за щастя, мир і справедливість. Все це знаходиш у пушкінських віршах, якщо замислюєшся над тим, які думки й почуття володіли поетом, коли він створював свої добутки. Пушкіна писав тільки про те, що його хвилювало, на що він не міг не відгукнутися своєю чуйною й всеосяжною душею.

Його поезія вся дзенькає від слів “друг”, “брат”, “товариш”, “дружба”, “приятельство”. Вона звернена до друзів, дружба переповняє її. От палке звертання: “про друга”, “мій перший друг, мій друг безцінний”, “ліцейського життя милий брат”, “товариш милий, друг прямій”.

 

Головна турбота Пушкіна – вірна й навіть вічна дружба:

  • Друзі мої, прекрасний наш сполучник!
  • Він як душу нероздільний і вічний…

Поет гордий тим, що “дружбі плів вінок”. Сам він зізнається: “Щастя моїх друзів мені було солодким утішанням”. Для Пушкіна зрада дружбі – злочин. У вільнолюбному вірші “Село”, забороненому при житті поета, читаю:

  • Друг людства сумно зауважує
  • Скрізь неуцтва згубна ганьба.

Друг людства, що ненавидить рабство, що мріє “про часи прийдешніх, коли народи, звади забувши, у велику сім’ю з’єднаються”, – такий Пушкін.

Поет немов задався метою подружить геть усе: праця в нього став “другом Аврори золотий”, калмик – “іншому степів”, скіпа в селянській хаті – “зимових друг ночей”,

“вигодуваний у неволі орел молодий – вірний товариш в’язня, а морський прибій звучить “як друга ремство тужливий”. “Прощайте, друзі!” – сказав умираючий Пушкін книгам у своєму кабінеті. Поет мріяв про те, що його власні рядки – його друзі – у віддаленому майбутньому нагадають про нього, про Пушкіна, “як вірний друг, нагадає хоч єдиний звук”.

 

І от уже більше 200 років нагадують його вірші про великого й мудрого друга всіх – Пушкіні. Перший наш поет був досвідченою людиною свого часу. Пізнання його в області історії, філософії, політичній економії, літератури різних країн і століть не перестають дивувати нас і сьогодні. Його добутку усмоктують у себе всю цю інформацію, виражаючи її ненастирливо, з більшим почуттям міри й добірністю. Будь-який добуток поета – це шедевр. От переді мною вірш “До моря” (1824 г). “Прощай, вільна стихія…” Воля насамперед залучає поета. У вираженні “вільна стихія” поняття волі ще посилене тим, що епітет “вільна” віднесений до слова “стихія”, що у собі самому вужі несе зміст нічим не зв’язаної, вільної сили. Образ моря рисується як образ якогось живого богатиря, і не випадково епітет “нескоримий” поставлений у чоловічому роді. Тут і краса моря, і його міць. Поет любить і його “тишу у вечірню годину й норовливі пориви”, говорить про “урочисту вроду” моря. З любов’ю обіцяє пам’ятати його

  • …скелі …затоки
  • І блиск, і тінь, і говір хвиль.

Таке море – тільки в Пушкіна. І хіба це не викликає замилування? У поезії Пушкіна безліч картин природи, і всі вони чудові, всі вони прекрасні, всі вони хвилюють душу.

А скільки прекрасних слів  про любов  написано  поетом! От незабутній вірш “Я пам’ятаю дивовижне мить”. Це шедевр світової любовної лірики. У ньому у високому ступені поетично й щиро виражена любов. Це почуття повно високої краси, гуманності, шляхетності. Хвилює в поезії Пушкіна і його постійна турбота про те, що потрібно жити так, щоб нащадкам було що згадати. Пройде він повз вас у мороці ночі И про мене згадає.

Треба думати не тільки про себе, затверджує поет, але й про інші, про йдучи на зміну. Треба, як говорять, “залишити по собі гарну пам’ять”. Ця думка звучить у вірші “Знову я відвідав” (1835 р.).

 

Близькі до цих думок і вірші з елегії ” чи «Броджу я уздовж вулиць шумних”;

…Я говорю: промчаться роки, И скільки тут ні видно нас, Ми все зійдемо під вічні зводи – И чий не будь вуж близький година. … И нехай у гробового входу Молода буде життя грати… Автор підводить до думки про необхідність доброго, діючого зв’язку між поколіннями, про те, щоб жити для майбутнього, а не тільки для себе. Прекрасний у поезії Пушкіна й образ поета. Це мудрий гуманіст, що роздумує над ходом часу, що розуміє закономірність що відбувається, любляче життя й людей, у самому сумі, що прийшов до світлого погляду на майбутнє. “Загальний колорит поезії Пушкіна, і особливо ліричної, – внутрішня краса людини й що плекає душу гуманність”, – писав В. Г. Бєлінський.

Поезія Пушкіна – це невичерпне джерело, що, як у казці, напуває “живою водою” усіх, хто доторкається до нього. Крім радості спілкування з людиною глибокого розуму й палкого, шляхетного серця, вона дарує нам “нез’ясовані насолоди”, виховує в нас “почуття добрі”, учить любити й розуміти “геній чистої краси”.

 

Вірші Пушкіна – це й живопис, і музика. Вони супроводжують нас із самого раннього дитинства. І щораз, вертаючись до них, знаходиш у них щось нове.

Я повністю згодна з Володимиром Гоцуленко, що у книзі “Тропа до Пушкіна” говорив:

І пушкінським віршам звучати на світі білому, Полуда в нас самих, як радісна звістка, Живуть всупереч лихам, Що Трапляються, надія й любов, достоїнство й честь. І якщо можна жити з оглядкою, інакше, піклуючись лише про те, щоб дати душі спокій, -скажіть, отчого укладкою ми плачемо над пушкінським рядком, над пушкінським рядком?

 

 





Схожі твори: