Головна Головна -> Твори -> Тема батьківщини і природи у ліриці Сергія Єсеніна

Тема батьківщини і природи у ліриці Сергія Єсеніна



Тема батьківщини – одна з головних тем у творчості С. Єсеніна. Цього поета прийнято зв’язувати насамперед із селом, з рідною для нього Рязанщиною. Але з рязанського села Константінове поет виїхав зовсім молодим, жив потім і в Москві, і в Петербурзі, і за кордоном, у рідне село приїжджав час від часу як гість. Саме розлука з рідною землею додала його віршам про неї ту теплоту спогадів, що їх відрізняє. У самих описах природи у поета є та міра відсторонення, що дозволяє цю красу гостріше побачити, відчути. Вже у ранніх віршах С. Єсеніна звучать визнання у любові до Росії. Так, один з найбільш відомих його добутків – «Гой ти, Русь моя рідна…». Із самого початку Русь тут з’являється як щось святе, ключовий образ вірша – порівняння селянських хат з іконами, образами в ризах, і за цим порівнянням – ціла філософія, система цінностей. Світ села – це як би храм з його гармонією землі і неба, людини і природи. Світ Русі для С. Єсеніна – це і світ убогих, бідних, гірких селянських будинків, край занедбаний, «село у вибоїнах», де радість коротка, а сум нескінченний:

  • «Смутна пісня, ти – російський біль».

Особливо це почуття підсилюється у віршах поета після 1914 року – початку війни: село здається йому нареченою, покинутою милим і, що очікує від нього звісток з поля бою. Для поета рідне село в Росії – це щось єдине, батьківщина для нього, особливо у ранній творчості, – це насамперед рідний край, рідне село, те, що пізніше, літературні критики визначили як поняття «малої батьківщини». Із властивою Єсеніну-лірику схильністю одушевляти все живе, все навколишнє, він і до Росії звертається як до близької йому людині: «Ой ти, Русь моя батьківщина лагідна, лише до тебе я любов бережу». Часом вірші поета знаходять ноту щемливого смутку, у них виникає почуття неприкаяності, ліричний герой їх – мандрівник, що покинув рідну хатину, всіма знедолений і забутий. І єдине, що залишається незмінним, що зберігає вічну цінність, – це природа і Росія:

  • І місяць буде плисти і плисти,
  • Роняючи весла по озерах…
  • І Русь усе також буде жити…

С. Єсенін жив у переломну епоху, насичену драматичними і навіть трагічними подіями. На пам’яті його покоління – війна, революція, знову війна – тепер вже Громадянська. Переломний для Росії рік – 1917 – поет зустрів, як і багато художників його кола, з надіями на відновлення, на щасливий поворот у селянській долі. Поети кола С. Єсеніна того часу – це М. Клюєв, П. Орешин, С. Кличков. Надії ці виражені у словах М. Клюєва – близького друга і поетичного наставника С. Єсеніна:

  • Мужицька нині земля,
  • І церква не найманець казенний.

У єсенінській поезії у 1917 році з’являється нове відчуття Росії: «Вже змила, стерла дьоготь  Русь, Що Встала». Почуття і настрої поета цього часу дуже складні і суперечливі – це і надії, і очікування світлого і нового, але це і тривога за долю рідного краю, філософські роздуми на вічні теми. Одна з них – тема зіткнення природи і людського розуму, що вторгається в неї і руйнує її гармонію, – звучить у вірші С. Єсеніна «Сорокоуст». У ньому центральним стає змагання, що глибоко знаходить символічний зміст, між конем і поїздом. При цьому кінь як би втілює в собі всю красу природи, її зворушливу беззахисність. Паровоз же знаходить риси лиховісного чудовиська. У єсенінському «Сорокоусті» вічна тема протистояння природи і розуму, технічного прогресу зливається з міркуваннями про долю Росії. У післяреволюційній поезії С. Єсеніна тема батьківщини пов’язана з нелегкими думами про місце поета у новому житті, він болісно переживає відчуження від рідного краю, йому важко знайти загальну мову з новим поколінням, для якого календарний Ленін на стіні заміняє ікону, а «пузатий» «Капітал» – Біблію. Особливо гірко поетові усвідомлювати те, що нове покоління співає нові пісні: «Співають агітки Бєдного Дем’яна». Це тим більше смутно, що С. Єсенін справедливо зауважує: «Я поет! І не чету якимось там Дем’янам». Тому так гірко звучать його рядки: «Моя поезія тут більше не потрібна, Та й, мабуть, сам я теж тут не потрібний». Але навіть бажання злитися з новим життям не змушує С. Єсеніна відмовитися від свого покликання російського поета; він пише: «Віддам всю душу жовтню і томлюся, але тільки ліри милої не віддам». І тому таким глибоким пафосом наповнене його визнання:

  • Я  буду   оспівувати
  • Всією істотою в поеті
  • Шосту частину Землі
  • З назвою короткою «Русь».

З темою батьківщини у С. Єсеніна пов’язане розуміння своєї поетичної місії, своєї позиції «останнього співака села», хоронителя його завітів, його пам’яті. Одним із програмних, важливим для розуміння теми батьківщини, у поета став вірш «Спить ковила»:

  • Спить ковила.
  • Рівнина дорога
  • І свинцевої свіжості полинь!
  • Ніяка батьківщина інша
  • Не увіллє мені у груди теплінь.
  • Знати, в усіх у нас така доля,
  • І, мабуть, усякого запитай –
  • Радуючись, лютуючи і страждати,
  • Добре живеться на Русі…

Цей вірш це датований 1925 роком, відноситься до зрілої лірики поета. У ньому виражені таємні думки автора. У рядку «радуючись, лютуючи і страждати» – важкий історичний досвід, що випав на долю єсенінського покоління. Вірш побудований на традиційно поетичних образах: ковила як частина російського пейзажу і одночасно символ туги, полинь із її багатою символікою і журавлиний лемент як знак розлуки. Традиційному пейзажу, у якому уособленням поезії є не менш традиційне «світло місяця», протистоїть «нове світло», скоріше абстрактне, неживе, позбавлене поезії. І на противагу йому звучить визнання ліричного героя єсенінського вірша у прихильності   віковому   сільському   укладу. Особливо значимий у поета епітет «золотий»: Однаково залишуся я поетом Золотої, зробленої з колод хати. Поняття «золотий» одне з тих, що найбільш часто зустрічаються у ліриці С. Єсеніна, але звичайно пов’язане з колірним поняттям: золотий – тобто жовтий, але неодмінно і з відтінком вищої цінності: «гай золотий», «золотий місяць». У цьому вірші значення цінності переважає: золотий не тільки кольори хати, скільки символ її неминущої цінності, символ укладу сільського життя із властивої їй красою, гармонією.

 Сільська хата – це цілий світ, її руйнування не викупається для поета ніякою привабливою новиною. Фінал вірша звучить трохи риторично, але у загальному контексті поезії С. Єсеніна він сприймається як глибоке і щире визнання автора. Таким чином, тема батьківщини у поезії С. Єсеніна розвивається від беззвітної, майже дитячої природної прихильності до рідного краю до усвідомленої, що витримала випробування важким часом змін і переломів авторської позиції.

 


Загрузка...



Схожі твори: