Головна Головна -> Твори -> Соціальні мотиви у ліриці О. Блока

Соціальні мотиви у ліриці О. Блока



Поетична творчість О. Блока – одного з найвеличніших поетів в історії російської лірики – була насичена духом сучасної йому епохи, суперечливим, тривожним, пронизаним відчуттям близької катастрофи. Його поезія стала втіленням духовних шукань російської інтелігенції того часу, розчарованої у вікових ідеалах, що ненавидить сьогодення, що жадає відновлення. Треба сказати, що герой ранніх добутків Блока, приміром, циклу про Прекрасну Даму, з’являється безсумнівним індивідуалістом, далеким від життя суспільства. Піднесене кохання до ідеальної діви не залишає місця для політичних страстей. Але потім, сформувавшись як поет, Блок відкрив для себе світ зовнішній, світ «бур і тривог» свого часу – тому що теперішній художник не може стояти осторонь від життя, не може бути поза часом і поза простором. За словами самого Блока, почуття кожного щирого поета, а виходить, і вся його поезія, аж до ритму і розміру його віршів, «викликані його часом».

Вірші самого, здавалося б, абстрактно-символічного характеру часто обумовлені подіями життя. «чи усе спокійно в народі?» – так, у формі питання, звучить назва одного з ранніх віршів Блока. Народ неспокійний – він «влади не хоче», він говорить «про нову волю».   Невизначеність,  неясність, умовність поетичної ситуації відбивають характерну для Блока поетику символізму. Ці вірші ще не можна віднести до властиво цивільної лірики, але уже в них проявляється процес зародження у творчості поета соціальних мотивів. Вперше ж вони гостро і чітко представлені у вірші «Фабрика». Картина фабричного життя також змальована у символістських тонах, але проте соціальна спрямованість добутку не залишає сумнівів, і вона – у протиставленні світу робітників і світу хазяїв:

  • Вони ввійдуть і розбредуться,
  • Навалять на спини лантухи.
  • І в жовтих вікнах засміються,
  • Що цих жебраків провели.

Для вірша «З газет» Блок взяв підкреслену прозаїчну назву: перед нами – випадок з життя. І хоча автор нічого не говорить про причини самогубства героїні, але очевидно, що це ще одна жертва «страшного світу». «Піднімалися з тьми льохів» – вірш про пробудження в народі невдоволення, бажання змінити своє життя. Що буде з тими, хто дивиться на те, що відбувається з вікон екіпажів? Що буде з героєм і його середовищем? Поет без страху дивиться на рух потоку: «Нехай нас замінять нові люди». Гнівом і презирством до суспільства,  якому далекі ідеали і краса, виконаний вірш  «Я вам повідав неземне».   Герой  дарма шукає у світі проявів високого духу. У 1905 році Блок пише два вірші, у яких він у поетичній формі виражає  ідею   скинення  самодержавства  як історичну  необхідність.   Передчуття близької катастрофи підсилюється за допомогою повторів зворотів «ще» і «ще не»:   «Ще прекрасно сіре небо, ще безнадійна сіра далечінь…», і у другому вірші: «І голос чорни  багатострунний   ще  не  владний  над Невою». «Ситі» – зразок соціальної сатири, у якому автор малює світ «важливих чрев». Їхнє життя вбоге і нудне. Блок порівнює його із прогнилим хлівом, приреченим на руйнування. Знаменно, що герой не ратує за революційне насильство, пропонуючи інший, «природний» вихід:

  • Нехай доживуть своє століття звично –
  • Нам жаль їхню ситість руйнувати.
  • Лише чистим дітям – непристойно
  • Їхню стару нудьгу наслідувати.

Почуття розчарування у революційному русі, гіркота поразки визначають звучання наступних віршів Блока. Він гірко зауважує:

  • Так. Бура цих років пройшла.
  • Мужик поплівся борозною.
  • Але ще довго у поезії його будуть звучати заклики:
  • Агов, устань і займися і пали!
  • Агов, підніми свій вірний молот…

Світ поезії Блока – це світ міста, світ Петербурга. Міські пейзажі, картини життя городян передають загальну атмосферу епохи. Місто не тільки тло, але і діюча особа. У творчості Блока, що продовжує традицію європейського символізму, воно з’являється як душа всього миру, його сутність. Місто повне повсякденної прози, що харчує поезію, на його вулицях звучать ті багатоголосся, які освіжають мову літератури. Сюжет блоківських віршів багато в чому визначається ситуацією міста. Його Петербург («всесвітнє місто», як називає його сам автор) теж у якімсь ступені місто-спрут, що спотворює долі людей. Знедолені його поезії   –   мешканці підвалів і горищ:

  • Що на світі вище Світлих горищ?
  • Бачу труби, даху Далеких шинків.

Місто – місце, де гинуть люди, де люді приречені на тяжку працю, нестаток, хвороби. І в той же час місто – обитель «ситих», жебраків духом. Примітно, що у вірші «Поети» Блок виносить місце дії за межі міста:

  • За містом виріс пустельний квартал
  • На ґрунті болотному і хиткому.
  • Там жили поети…

Тим самим автор відкрито протиставляє два мири – мир обивателів і мир людей мистецтва:

  • Ти будеш задоволений собою і дружиною,
  • Своєю конституцією куцою,
  • А от у поета – всесвітній запій,
  • І мало йому конституцій!
  • У 1917 році Блок пише:
  • Так. Так диктує натхнення,
  • Моя вільна мрія.
  • Все горнеться туди, де приниження.
  • Де бруд, і морок, і убогість.

Поет романтичного складу, Блок проголошує: «В епохи бур і тривог душа поета також сповнюється бурою і тривогою». І всією своєю творчістю він прагнув довести це. Він гостро почував настання катаклізмів у житті країни. Всім тілом, всім серцем він вслухувався у гул епохи. Його поезія – результат цього процесу світосприймання. У ній нам виявлений образ світу, де нерідко панує убогість і несправедливість, злість, насильство, рабство, де стражданнями одних досягається ситість інших. Загальний пафос поезії Блока можна визначити як романтико-революційний, звичайно, із символістським ухилом. І, хоча його добутки далекі від революційно-агітаційної лірики Маяковського, сам поет завжди на стороні слабких і страждаючих.

 





Схожі твори: