Головна Головна -> Твори -> ОСМИСЛЕННЯ У ПОЕМІ І. ДРАЧА «ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА»

ОСМИСЛЕННЯ У ПОЕМІ І. ДРАЧА «ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА»



Народжуються, народжуються малюки незрячі, з хворим серцем, пальчиками, що зрослися. За чорнобильські хмари, за українську нашу слухняність – сплачують…

В. Терен. «Мічені атоми». Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли він сучасний, коли його творчість іде по самому нерву життя, коли вона зливається з криком його нації. «Чорнобильська мадонна» І. Драча злилася з відчайдушним криком не лише народу України, а й з відчаєм усього людства. Бо дійсність була страшніша за найчорнішу вигадку:

  • …сосни дощами спалені, Лізуть в очі лихою іржею – У якійсь несусвітній опалині Денно й нощно блукають душею.
  • 1986 рік. «Від Ради Міністрів СРСР.  На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію» («Известия», 1986, 30 квітня).

 

А моє покоління в 1986 році тільки переступило поріг школи. Пройшло багато років. А хлопців, які зробили крок до подвигу, немає. Не відали вони ще тоді, що вогонь був не найстрашнішим ворогом. Той, інший, невідомий, був підступніший – радіація. А може, не тільки радіація, а й убогість душ наших. Не навчили, не вберегли, повірили без оглядки науковому прогресу. Ми звикли, що коли народ здатен «розв’язувати питання величезної технічної складності, що їх до Чорнобиля ніхто ніколи у світі не розв’язував», а якщо я замість Чорнобиля напишу Диканівка, то що зміниться? Чому такі розгнівані сили вибирають саме мою країну, що вони хотіли так страшно сказати цьому нинішньому віку, від чого хотіли усіх нас застерегти? І хоч у людей є очі – але вони можуть не бачити. Розкрити очі, розбудити серце – таке завдання поеми І. Драча «Чорнобильська мадонна». Бо саме мати, народжуючи дитину, народжує народ, майбутнє.

 

Українська мадонна! Яка ти? Поет хоче змалювати тебе такою, як малювали «богове мистецтво протягом тисячоліть – від Рубльова до Лео-нардо да Вінчі, від Вишгородської Мадонни і до Сікстинської, від Марії Оранти і до Атомної Японки…» Цей образ – не бутафорія, не прикраса у канві сюжету. Зболено розмірковує митець, і на аркушах з’являються гіркі, пекучі слова. Із них він творить свою поему, думки тісно зв’язуються з конкретними подіями, переплітаються і створюють образ «святої сили всіх святих» – образ української жінки – Чорнобильської Мадонни: Ти намагався писати про Неї – Вона пише тобою, Як недолугою ручкою, нікчемним пером, як олівцем Хапливим і ошалілим, покручем-олівцем… Ти намагався її змалювати – вона вмочила тебе в сльози і пекло, в кров і жахіття: фарби такі ти подужаєш? Розпачу вистачить? Віри достане? А безнадії? А проституйованого лахміття достатку? А розпачу з того, як ти колег своїх-вішальників збивав мовчанням своїм? Уже з перших рядків поеми відчуваєш, що душа поета «впіймала» образ Мадонни на тлі атомної епохи. Він підбирає такі точні слова, що, здається, тільки вони здатні донести в собі суть думки:

  • Я заздрю всім, у кого є слова.
  • Немає в мене слів. Розстріляли до слова.
  • Мовчання тяжко душу залива.
  • Ославленість – дурна і випадкова. …
  • Я випалив до чорноти жури
  • Свою прокляту одчайдушну душу
  • І жестами, німий, возговорив…
  • Хай жестами. Але сказати мушу.

 Один із центральних образів у світовій поезії – образ жінки. Іван Драч послідовно розвиває традицію нашої літератури, зокрема традицію шевченківську. Усвоїх творах поет не раз звертався до теми сучасної жіночої долі (вірш «Прання», «Балада про дядька Гордія», «Троє яблук циганок», «Балада про бляху» та інші), і завжди образ жінки у його творчості багатоликий і ніколи не скращений. Правда, у кожному конкретному випадку поет знайомився з життям конкретної героїні. У своїй скорботній пісні поет створив образ-узагальнення, образ-сим-вол. Тут було що узагальнювати. І розповідь солдата з будівельного батальйону, й осмислення літературних сюжетів на тему Чорнобиля, і роздуми під час відкритого чорнобильського суду в закритій зоні, і сучасні проблеми з «трагедіями фізиків-ліриків…» Це саме ті центри, з яких складається твір. Саме з них тягнуться, перегукуючись, лінії драматичних, етичних, екологічних, соціальних, ліричних та інших подій, в яких так чи інакше відкривається образ Матері. Згадаймо назви розділів з їхніми героїнями: «Солдатська мадонна», «Трактористка», «Хрещатицька мадонна», «Скіфська мадонна», «Баба в целофані – наша мати», «Невмируща мати»… У кожній іпостасі мати проживає свою велику драму, драму реального життя. Не можу не навести уривок із розділу «Хрещатицька мадонна»:

  • Який напій ти в квітень той пила,
  • Коли, заквітла сином, ти казала,
  • Від Ірода себе не вберегла –
  • Тебе накрила та нечиста сила?!
  • А хустка збилась так на голові,
  • Що лисиною світиш, Божа Мати…
  • Я Божий слід твій бачу у траві,
  • Який боюсь і подихом займати.

 

Після «проклятого року» в Чорнобильській зоні солдати вирізують і «хоронять» ліс. Щоранку виходячи на роботу, на піску вони бачать слід босої жіночої ноги. Генерал думає, що це сліди його матері, яка тричі тікала від сина з міста в село. Та Іван Драч пропонує нам свою версію:

  • Бігли босі сліди,
  • А пісок тільки спалено вився,
  • Шепотів, шурхотів,
  • В стежку шлейфом світився,
  • А ми німо дивилися –
  • От проява непевна яка!
  • Може, мати пішла в саркофаг
  • До Валерія Ходемчука?

 

Так, це сліди великих провин перед матерями, це сліди пам’яті, сліди зв’язків із батьківською землею і могилами свого роду. Скільки стареньких, гордих, безпровинних бабусь залишилося доживати віку в зоні – у своїх хатах, наповнених радіацією. Це вже не художній вимисел поета, а гірка правда, реальність:

  • І знов стара до хати
  • Чимдуж чимчикувала,
  • Де бусол і криниця,
  • Де кіт її й корова,
  • І де усе, що сниться
  • Без слова, лихослова.

 

«Палаюча, мов смолоскип, впала вона на третину річок та на джерела вод… А ймення звізди – Полин…» Звідки вона явилась, ця «звізда Полин» – із ночей біблейських чи вже з ночей прийдешніх? Іван Драч дає нам свою відповідь. Недбальство людське, жорстока їхня невдячність, глумління над Матір’ю-природою, яка завжди була така добра до нас у своїй вічній, безмежно терплячій любові, сучасна наука з її фантастичною, не завжди контрольованою і, можливо, не до кінця пізнаною могутністю призвели до катастрофи ХХ століття:

  • …ось фізик прибіг. Дивна для мене ця мить.
  • Яка ж я йому солом’яна оборона?!
  • Шепоче він болісно: – Вона мене не простить…
  • Не простить… Чорнобильська мадонна… Як художник Іван Драч оригінальний і неповторний. Як влучно він використовує виражальні можливості бурлеску, коли пише про «бабу в целофані – нашу матір»:
  • «Чого це Ви, бабо, корову узули? – А що радіація, Ви, мабуть, не чули?! – В синових чоботах взута корова – Нехай же пасеться і буде здорова. І бабі ще дасть до відра молока. Така замашна і молочна така.
  • –        Чого це Ви, бабо, уся в целофані?
  • –        Хіба ж я газет не читаю, чи як? Корову видою на світанні, Взую, одягну й веду за рівчак…

 

Звучать у поемі і ліричні інтонації, які вміщюють цілу гаму почуттів та думок. Автор вдало вплітає в поетичні вирази термінологічну та наукову лексику: Було все мов на лезі, Якому все стинати – І квітку прямо в цезій Поцілувала Мати. Все плакало на сонце, Не хтіло помирати І квітку прямо в стронцій Поцілувала Мати. Чорнобильська катастрофа оголила пекучі проблеми, які ми приховували самі від себе. Вона рентгеном просвітила мій народ і винесла на поверхню виразки, які не менше руйнують людину, ніж сама радіація. Це ненаситництво, апетит, якого не погамувати навіть у найчорніші хвилини людського страждання. Знаходились і мародери, для яких всенародне горе було «щасливою» нагодою, щоб нагодувати свою ненаситну пельку: Аж раптом рипнули двері. Щось сунуло вже до хати, Ліхтарем її шмагонуло, Матір Божу стало здіймати, Скриню стару одчинило, сорочку взяло з поликами, Дихало перегаром, збиткувалося над віками…

 

Так описав І. Драч цих нелюдів у своїй поемі. А зараз що змінилося? А нічого. Закінчився суд, де на лаві підсудних були людці, що займали державні посади. Моя пам’ять зафіксувала лише деякі прізвища: О. Озеров, В. Пан-тейлюк, Якушевський… Вони набивали кишені «зеленими», продаючи «липові» довідки про участь у ліквідації катастрофи століття. Говорять, що такі гроші не приносять щастя! Коли ж це для нас стане аксіомою?

Не лише Іван Драч у своїй творчості звернувся до чорнобильської трагедії, але так її осмислити і зуміти відтворити словами з сучасних поетів, мабуть, не зміг би ніхто. Бо він – художник, якому «немає скутих норм. Він – норма сам, він сам у своєму стилі».

 





Схожі твори: