Головна Головна -> Твори -> Кумедний пес Кузя (твір-розповідь про захоплення)

Кумедний пес Кузя (твір-розповідь про захоплення)



Нас у батьків двоє – я і моя молодша сестра Маринка. Мене звуть Катерина, навчаюсь я у дев’ятому класі звичайної загальноосвітньої школи. Маринка – першокласниця. Наш батько працює на будівництві – він кранівник. Професія рідкісна, він на будь-якому будівництві бажаний робітник. Батько будує житло. Ці красиві будинки прикрашають різні вулиці нашого міста, яке перед нашим татом як на долоні, коли він сидить у кабіні височенного піднімального крана. Ми якось з Мариикою ходили на екскурсію до батьківського будівництва. Захопило дух, коли ми дивилися знизу вгору на кабіну його крана. Щоб працювати на такій височині, людина має бути мужньою – так часто каже нам мати. Вона в нас кухар-кондитер, працює в кафе, і коли у когось із членів нашої  родини день народження, вона готує сюрприз – пече смачні торти і ніколи повторюється.

Цього разу до дня, народження Марини мама приготувала торт у вигляді їжачка. Спинка у цього їжачка була з шоколадного крему, а замість голок були маленькі іменинні свічки. Я теж вирішила зробити подарунок молодшій сестрі своїми руками.

Спало на думку зробити Маринці такий подарунок після чергового походу до супермаркету. Хто з вас не намагався дістати спеціальними механічними щипцями з чарівної скляної скрині м’яку іграшку? Декілька разів Маринка була близько  до мети, але в останню мить іграшка вислизала зі щипців і залишалася у скринці. Щоразу сестра поверталася додому засмучена.

Ось мені і спало на думку зшити з клаптиків хутра песика. А чому саме песика – тому що Маринці дуже подобаються іграшкові собаки.

Спочатку треба було знайти викрійку. З нею мені допомогла наша вчителька трудового навчання Ніна Петрівна. Не вистачало лише хутра. Подруги, до яких я звернулася, принесли мені клаптики білого і червоного штучного хутра. Песик вийшов кумедний. Грудка й лапки – білі, все інше – червоного кольору. Оченята й ніс я зробила з чорних ґудзиків. Навіть нашийник надягла на нього. За нашийник правив дідусів браслет ві старого годинника. Коли всі зібралися за святковим столом, мама поставила в центрі стола рр апетитного їжачка, а я дістала іграшку.

  • –        Його звуть Кузею, – повідомила я.
  • Маринка із захопленням заплескала у долоні. Очі її так сяяли!
  • –        Який кумедний песик Кузя! – засміялися тато з мамою.
  • –        Та в тебе талант, дочко! – сказав батько.

З того часу виготовлення м’яких іграшок стало моїм захопленням.

 


Загрузка...



Схожі твори: