Головна Головна -> Твори -> Особливості зображення природи у віршах Єсеніна

Особливості зображення природи у віршах Єсеніна



Творчість Сергія Олександровича Єсеніна ввібрала в себе досягнення як класичної, «золотої доби», так і сучасної йому «срібної доби» російської поезії. На його поетичний світ найбільше вплинув О. Блок, оскільки «саме художній досвід Блока переконав Єсеніна в тому, що його органічною темою є доля російського села, Росії, що його малий («сит цевий») світ вбирає в себе великий». С. Єсенін належав до угрупування поетів, які називали себе «ново крестьянскими» (М. Клюєв, С. Кличков, П. Орешкин та ін.). Спираючись на фольклорно-пісенну основу своїх попередників – селянських поетів ХЇХ от., збагачуючи її давньоруським, слов’янським міфологізмом і народною релігійністю, ці поети творили уже в руслі нових ідейних і стилістичних пошуків свого часу – російського символізму, акмеїзму та імажинізму.

Пейзажна лірика Єсеніна є найкращою частиною його творчості. Захоплення і тиху радість, милування і обожнювання – всі відтінки благоговіння перед дивом рідної природи ми знайдемо у поета («Выткался на озере алмй свет зари», «Весенний вечер», «Береза», «Восход солнца», «Звезды», «Ночь» та ін.). Проте не слід вважати пейзаж Єсеніна звичайним змалюванням природи, іноді дуже схожим на російський «лубок». мистецтво, і , зокрема, народний живопис з його святковістю, ті описи лебединої породи, з яскравими барвами справили вплив Єсєніна. Він орієнтувався на народний живопис і в кольорах голубий, золотий, синій, малиновий і навіть у змісті (скажімо, кому «лубку», так і у віршах Єсеніна небо і вода ніколи не бувають синіми, попри завжди заселені зірками рибами, кораблями, чудовиськами).  

Та тільки па перший погляд здається, що поет захоплений лише  улюбленою ним з дитинства рідної «натури»: лісу, хаток, доріг та озер та березових гаїв. Насправді все значно складніше. З того ж  народного мистецтва до Єсеніна приходить усвідомлення нерозривного зв’язку між людиною і природою, і найважливішим принципом його художнього мислення стає прагнення до всезагальної гармонії, до усього існуючого. Люди, тварини, рослини, стихії і предмети –  за Єссніним, діти єдиної матері-природи. В його поезії ми бачимо як олюднену природу (скажімо, у його золотокосої, босоногої берізки, подруги золотоголового клена є суперниця – черемха, холодна, у своїх білосніжно-пінних мереживах) так і оприроднену людину від вічного фолькльорного дерева, ім’я якому життя, беруть свій початюк єсенінські образи, де людина уподібнена дереву, її душа:- безкрайньому полю, руки уподібнені гіллю, очі – листю тощо). Сам поет відчув себе природою, стихією, старшим братом розумних тварин, «дитям дерева». «Із натовпу» він виділяє найяскравіше, вкрите осінньою позолотою дерево – клен, тому що «головою» той «схожий» на нього.

Єсенінські «колосья-кони», «синие чащи», «рижее стадо», «молодость  берез», «красногривьй жеребенок», «золото овса», «зеленые лапи», «птичий гомон », «песни дождей и черемух» – це той природний світ, в єдності з яким людина може бути щасливою. Та цій гармонії загрожує революція – «красний поезд», який зіштовхнувся  “мильным дуралеем» лошаткою, і, звичайно ж, переміг. З приходом революції в поезії Єсеніна з’являються сумні і навіть трагічні мотиви, вона вносила дисгармонію у його світ, руйнувала те, що створювалось віками.

Єсенін як мало хто в російській поезії переживав післяреволюційні міни в російському селі. Він відчував себе останнім поетом солом’яної Русі, і це приносило йому страждання – за неторкане вікнами село, за себе – його співця.

  • Злая прическа,
  • Девическая грудь,
  • О ,тонкая березка,
  • Что загляделась в пруд?
  • Что шепчет тебе ветер?
  • О чем звенит песок?
  • Иль хочешь косы-ветви
  • Ты  в лунный гребешок?
  • Открой, открой мне тайну
  • Твоих девичьих дум,
  • Я полюбил – печальний
  • Твой предосенний шум.
  • И мне в ответ березка: «О любопытный друг,
  • Сегодня ночью звездной
  • Здесь слезы лил пастух.»
  • Луна стелила тени,
  • Сияли зеленя.
  • За голые колени
  • Он обнимал меня.
  • И так, вздохнувши глубоко,
  • Сказал под звон ветвей:
  • «Прощай, моя голубка
  • До новых журавлей».
  • С. Есенин




Схожі твори: