Головна Головна -> Твори -> Онєгін і Тетяна

Онєгін і Тетяна



Його можна назвати егоїстом поневолі.

В. Г. Бєлінський

Тетяна –  “вірний ідеал”.

А. С. Пушкін

Кожний письменник у своїх добутках ставить споконвічне запитання: у чому сенс життя, і намагається відповісти на нього. А. С. Пушкін у своєму романі “Євгеній Онєгін” теж шукав відповідь на це питання. У вираженні думок і почуттів поета величезна роль належить персонажам роману. Строкатою юрбою проходять перед читачем Гвоздіни, Дріб’язкові, Скотинин, “необхідні дурні” великосвітського суспільства. Може бути, у благополучній суєті столичного дворянства й відбитий ідеал життя? Ні, у зображенні цих персонажів явно відчувається іронія, а те й глузування. А Ольга й Ленський? Вони виділені із загальної маси дворян, але їхній спосіб життя теж не можна поставити за приклад. Самим великим планом у романі показані Онєгін і Тетяна. Поет говорить про героя: “Мені подобалися його риси”. А героїню називає своїм “вірним ідеалом”. Виходить, в Онєгіні не все схвалюється, а в Тетяні – усе. Очевидно, при розгляді цих образів можна відповісти на поставлений колись питання.

 

В Онєгіна й Тетяни є якості, які їх зближають. У суспільстві, де “вихованням немудро блиснути”, наші герої виділяються своїми пізнаннями. Євгеній у досконалості знав французьку мову, був знаком з художньою літературою, з історією, “читав Адама Сміта”, добре розбирався в театральному мистецтві. Тетяні з дитинства книги “заміняли всі”. За читанням романів вона провела не одну ніч. А пізніше з жадібністю читає книги в бібліотеці свого обранця. І Онєгін, і Тетяна мають проникливий розум. Онєгін знав людей. Він слухав Ленського з посмішкою, розуміючи незрілість його суджень. Ольга для Онєгіна – пересічна панянка, він дозволяє собі шепотіти їй “якийсь вульгарний мадригал”, з Тетяною же Євгеній завжди серйозний. А Тетяна зуміла осягти навіть таку складну й суперечливу натуру, як Онєгін. Поєднує героїв незалежність їхніх суджень і вчинків. Онєгін у бесіді з Ленським зовсім вільно все піддає суду, ухиляється від спілкування з настирливими сусідами-поміщиками. Він не завжди піклується про те, яке про нього зложиться думка. Наділена “норовливої головою”, Тетяна різко висловлюється про пишність, мішуру, суєті вищого світла. Онєгіна й Тетяну зближають також чесність і правдивість у взаєминах. На довірливий лист Тетяни Євгеній відповідає ” також без мистецтва”. 

 

Чи дивно, що розумні, проникливі люди, якими були Онєгін і Тетяна, почували себе зовсім самотніми в тім середовищі, до якого вони належали по народженню? , Поет відзначає, що Онєгін у вибраному суспільстві “здавався чужим”. Тетяна навіть у рідній сім’ї “здавалася дівчинкою чужий”. Але, маючи деякі подібні якості, герої різні між собою.

Себелюбності Євгенія протипоставлена щиросердечна щедрість Тетяни. Ці якості проявляються насамперед у любові. Якщо егоїзм Євгенія був тим ґрунтом, на якій виросло легке відношення до любові, то щиросердечна щедрість Тетяни пояснює її самозречення й вірність у серцевій прихильності. З юного років “наука страсті ніжної” заміняла Онєгіну щирі почуття. Як легкокрилий метелик, пурхав він, часто міняючи прихильності. У хвилину одкровення він зізнається Тетяні, що “сімейна картина” його не зачаровує, що він не здатний нікого довго любити. Пізніше, домагаючись любові Тетяни, знатної великосвітської дами, княгині, Онєгін думає тільки про себе й свої страждання.

Тетяна належить до тих піднесеній і багатій натурам, які не знають розрахунку в любові. Вони віддають всі сили серця цьому почуттю, і тому воно прекрасно й неповторно.

У всіх учинках Онєгін керується тільки своїми примхами. Він зав’язує дружбу з Ленським від нудьги, аби тільки вбити час. Щоб тільки на час розсіяти нудьгу, викликає ревнощі Ленського на іменинах у Ларіних, доглядаючи за Ольгою, а потім, піклуючись про свою репутацію, убиває молодого поета на дуелі.

 

У щедрому серці Тетяни завжди найдеться місце жалю, співчуттю до людини, почуттю боргу перед ним. Вона часто ходить до самотньої могили Ленського. Керуючись почуттям подружнього боргу, Тетяна відкидає любов Онєгіна, хоча продовжує його як і раніше любити. Однак основним розходженням між героями є повна байдужість Євгенія й глибока прихильність Тетяни до “низкою” природі й народу. Хіба міг вихований французами – гувернантками в шумній суєті столиці, удалині від народного життя Євгеній почувати принадність “низкою” природи, відчувати необхідність зв’язку з народом? Д всьому цього він залишається байдужим. Тільки на короткий  час його могла зачарувати невибаглива сільська природа. А потім він побачив, “що й у селі нудьга та ж”. Зовсім інша Тетяна. Виросла серед привільних полів, зелених тінистих дібров, щодня спілкуючись із народом, вона зберігає на все життя глибоку, ніжну любов до рідної землі і її природі, зворушливу прихильність до “бідних селян”. Ще з дитинства “вона любила на балконі попереджати зорі схід”, спостерігати за зірками. Дерева, квіти, струмки – це її друзі, яким можна довіряти свої таємниці.

 

Тетяна співчувала народу (”бідним допомагала”), але особливу ніжність у її душі викликає нянька, що вона називає “мила”. Цих симпатій ніщо не може винищити в душі Тетяни: ні довга змушена розлука, ні високе положення у світлі. Її душа тужить і рветься до рідних місць, звичному способу життя. Різне відношення до народу, до рідної природи є тим вирішальним фактором, що допомагає дати остаточну оцінку героям. Онєгін – тип “зайвої людини”. Тетяна – позитивна героїня. В образі Онєгіна А. С. Пушкін показав ту частину інтелігенції 20-х рр. XIX в., що негативно ставилася до суспільно-політичних порядків того часу. Але й з народом таких людей ніщо не зв’язувало. Вони перетворювалися в “егоїстів поневолі”, у марні для суспільства людей. Таке життя не мало ніякого змісту. Тетяна вбрала в себе все краще, чим багатий народ, вона носителька таких прекрасних рис характеру, як любов до батьківщини, правдивість, чесність, вірність боргу. Життя Тетяни мала певний позитивний зміст, хоча його ще не можна назвати високим, тому що положення жінки в той час було таке, що в суспільному житті вона ніякої ролі не грала. А життя знаходить високий зміст лише тоді, коли людина потрібний народу, служить йому, бореться за його щастя.

 


Загрузка...



Схожі твори: