Головна Головна -> Твори -> Урок-дискусія за романом Л.Толстого «Анна Кареніна». Частина четверта

Урок-дискусія за романом Л.Толстого «Анна Кареніна». Частина четверта



Обговорення образів роману. Клас можна розділити на кілька творчих груп, кожна з яких готує питання для іншої про головних героїв роману. Учитель веде дискусію, пропонуючи учням і свої запитання. Головне, щоб учні зрозуміли неоднозначність образів, усвідомили складність людських стосунків і почали шукати моральні опори в житті. Анна Кареніна

  • Схарактеризуйте життя Анни до і після зустрічі з Вронським.
  • Чим відрізнялася Анна від світського середовища?
  • Чи кохала вона Вронського по-справжньому?
  • Що заважало щастю Анни і Вронського?
  • Поясніть причини самогубства героїні. Про що вона думала в останні хвилини?
  • З’ясуйте засоби розкриття психології Анни у творі.

Образ Анни Кареніної поступово поглиблювався в процесі роботи Л.Толстого над романом. Він наділив її не тільки привабливою зовнішністю, але й глибоким внутрішнім світом, здатністю на сильні почуття, схильністю до самоаналізу. Анна Кареніна – світська заміжня жінка, мати восьмирічного сина, завдяки своєму чоловікові посідає високе місце у суспільстві. Вона живе, як усі з її кола, звичним світським життям. Водночас Анна – жінка незвичайна, вона відрізняється від інших моральною чистотою, невмінням пристосовуватися до обставин, лицемірити. Вона завжди відчувала фальшивість навколишніх відносин, і це відчуття посилилося після зустрічі з Вронським. Кохання викликало в душі героїні приховані сили й пориви до вільного, справжнього життя. Однак можливість щастя з коханим була лише примарою. Анна побачила, що світське суспільство закриває очі на приховану зраду, але не може пробачити нікому щирої й відкритої любові. Спільне життя Анни з Вронським вищий світ оцінив як виклик загальноприйнятим нормам, і вони стали вигнанцями у своїй рідній країні. Втім, у них була можливість забути про негаразди в подорожах, у спілкуванні один з одним і з небагатьма друзями. Однак щось завжди заважало їм, змушувало переїжджати з місця на місце, братися за безліч справ,,аби тільки не залишатися наодинці.

Толстой як реаліст і тонкий психолог пояснює трагічну приреченість кохання Анни і Вронського не тільки зовнішніми причинами – згубним впливом суспільства, а й суто внутрішніми чинниками, які приховані в душах героїв. Письменник уникає однозначних характеристик образів. Анна – волелюбна, духовно обдарована, розумна і сильна жінка, але в її почуттях було «дещо жорстоке, чуже, бісівське». Заради пристрасті вона забуває про свої материнські обов’язки, не помічає страждань Кареніна. Живучи з Вронським, Анна не розуміє його бажання мати спільних дітей, створити справжню сім’ю. У фіналі твору її вже важко впізнати: вона не розчиняється всім серцем у своїх почуттях, не дарує себе коханому чоловікові, а, навпаки, вимагає лише безперечного підкорення і служіння собі, хоча й не перестає любити Вронського. Суперечності суспільного і внутрішнього життя призводять Анну до самогубства: «Так, дуже непокоїть мене, і на те дано розум, щоб позбутися; виходить, треба позбутись. Чому ж не погасити свічку, коли дивитися більше нема на що, коли гидко дивитись на все це? Але як? Навіщо цей кондуктор пробіг по жердинці, навіщо вони кричать,, ці молоді люди у тому вагоні? Навіщо вони говорять, навіщо вони сміються? Все неправда, все брехня, все обман, все зло…» І раптом, згадавши про розчавлену людину в день її першої зустрічі з Вронським, вона зрозуміла, що їй треба робити… «Туди! – казала вона собі, дивлячись у тінь вагона, – туди, на саму середину, і я покараю його і врятуюсь від усіх і від себе…» І свічка, при якій вона читала сповнену тривог, обманів, горя і зла книгу, спалахнула яскравішим, ніж будь-коли, світлом, освітила їй все те, що раніше було в темряві, стала меркнути й назавжди погасла». Поставивши останню крапку в розповіді про долю героїні, Толстой не вирішив усіх пекучих питань: хто винен у її смерті, що підштовхнуло її до самогубства, чому Анна не могла задовольнитися шлюбом з Кареніним і новими сімейними стосунками з Вронським, чому жінка, котра понад усе цінувала кохання, загинула врешті-решт від нього?.. Загибеллю Анни Кареніної письменник не завершує роман: він усвідомлює, що трагічний кінець життя героїні – наслідок глибокого розпаду духовних цінностей, морального руйнування цивілізації.

Символічною у творі є сцена кінських перегонів, де панує атмосфера егоїстичного змагання, де кожний намагається вирватися вперед, відштовхнувши іншого. Такі перегони нагадують рух суспільства, що, забуваючи про реальну людину і вічні цінності, неминуче прямує до катастрофи.

Каренін

  • Розкажіть про життя Олексія Кареніна як службовця і сім’янина.
  • Чи кохав він Анну?
  • Чому Анна не могла жити з ним?
  • Поясніть душевну драму Кареніна. Які суперечливі почуття боролися в ньому?
  • Чи винен він у трагедії дружини?

Олексій Олександрович Каренін – втілення петербурзької аристократії, «зла машина», як називає його Анна, однак водночас він виявляє і людські якості, глибоко страждає, і його доля, безумовно, теж трагічна. Під час хвороби дружини й її щирого каяття він, за словами Вронського, був «на недосяжній висоті». Втрата Анни для нього стала початком кризи всього життя. Драма Кареніна випливає не тільки із сучасних подій, а й з минулого. Обіймаючи посаду губернатора, він одружився з дівчиною, на двадцять років молодшою за себе, створив «обстановку щастя», яка стала доволі звичною. І раптом усвідомив, що усталений лад нелогічно й несподівано зламався. Автор порівнює Кареніна з людиною, котра спокійно пройшла мостом і раптом побачила, що «цей міст розібрали і там пучина»: пучина ця була – саме життя, міст – те штучне життя, яким жив Олексій Олександрович. Дізнавшись про зраду Анни, він перевіряє свої почуття церковними й суспільними нормами, піклуючись лише про те, щоб «пристойно завершити їхні стосунки». Каренін приховує від усіх і навіть від самого себе глибину свого горя, поринає в державні справи, канц9лярську діяльність, але ніщо не може врятувати його від душевного неспокою. Розповідаючи про життя Кареніна, письменник невипадково наводить докладні описи різних комісій і засідань, у яких герой бере участь. Олексію Олександровичу здається, що його державна служба конче необхідна і має велике значення для країни. Але згодом з’ясовується, що вся система державного управління була дуже далекою від потреб народу і кожної окремої людини. Як наслідок, сам Олексій Олександрович, «вірний службовець вітчизни», став жертвою державної машини, яка «викинула його і почала зневажати», коли він перестав бути потрібним і втратив ореол колишньої значущості.

Вронський

  • Як змінила життя Вронського Анна?
  • Чи змінився він духовно?
  • Чи розумів він душу Анни?
  • Що заважало йому бути щасливим з нею?

Одним із яскравих образів у романі є Олексій Вронський – «взірець золотої петербурзької молоді». Він щиро покохав Анну і жертвує своєю військовою кар’єрою в ім’я любові. Всупереч світським законам, Вронський розглядає свій зв’язок з Анною як шлюб, справжні^ і самовідданий. Він прагне створити сім’ю, мати дітей, однак .на заваді щастю постають моральні і суспільні причини. З одного боку, Анна мала інші уявлення про їхні стосунки, і стіна нерозуміння між героями дедалі міцнішала. А з іншого, військове і світське середовище вплинуло на Вронського

 

не менше, ніж службово-бюрократичні сфери на Кареніна. Знайшовши в собі сили зневажити забобони свого кола, Вронський, втім, не полишає остаточно світське суспільство навіть тоді, коли воно почало цькувати кохану жінку. І так само, як і Каренін, він не зміг зрозуміти того, що діялося в душі Анни.

Олексій Вронський – складний і неоднозначний образ. Толстой порушив усталену літературну традицію зображення блискучого молодого дворянина, який спокушає заміжню жінку. Вронський був гідним того високого почуття, яке подарувала йому Анна. Кохання до неї змінило й очистило його духовно, але і в нього, як у інших героїв, є своя внутрішня драма. Проблемна ситуація: «Як оцінює Толстой своїх героїв? Чи засуджує він їх?» Анна не змогла бути щасливою не лише в першій сім’ї – з Кареніним, але й у другій – з Вронським. Хто ж винен у цьому? Вронський? Каренін? Суспільство? Чи, можливо, сама Анна? Толстой показує трагедію особистості як результат багатьох процесів – і соціальних, і моральних. Головною особливістю їх є порушення принципів добра, правди, людяності, забуття духовної єдності, без чого неможливе щастя ні окремої людини, ні всього людства. Але письменник виступає у романі не як суддя, а як гуманіст. Не засудити грішницю, а зрозуміти витоки її трагедії, як і трагедії всього суспільства, – таке завдання ставить перед собою і читачем митець. Це підтверджує епіграф до твору: «Мне отмщеніє, і аз воздам». Толстой наголошує, що ніхто не має права судити людину, окрім вищого суду – Бога. Про цей вищий суд письменник прагнув нагадати всьому знедуховленому, ницому суспільству, яке позбавляє людину права на свободу вибору і щастя.

Завдання: Хто з героїв утілює авторську позицію і є відображенням духовних пошуків Л.Толстого?

Сторінка: 1 2


Загрузка...



Схожі твори: