Головна Головна -> Твори -> Урок-дискусія за романом Л.Толстого «Анна Кареніна». Частина третя

Урок-дискусія за романом Л.Толстого «Анна Кареніна». Частина третя



Учитель. Толстой представляє реалістичний напрямок у літературі XIX століття, але його реалізм особливий, що не просто відображає певні моменти дійсності, а дає їм філософське тлумачення, показує глибинний зв’язок минулого, сучасного і майбутнього. Невипадково письменника називають філософом, тому що він порушує у творах вічні проблеми добра і зла, життя і смерті, кохання і ненависті. Зображуючи сучасні йому події, автор намагається з’ясувати, куди прямує історія взагалі, яке місце належить у ній особистості і народу і як співвідносяться індивідуальне і загальне буття. Разом із Толстим читач опиняється перед пекучими питаннями, що потребують вирішення тільки на самоті зі своєю совістю, перед лицем Бога.

Характерною ознакою творчого методу Толстоґо є заглибленість у світ людської душі. Майстерність психологічного аналізу письменника надзвичайна. Він помічає найменші рухи людського серця; те, що Чернишевський дуже влучно назвав «діалектикою душі». «Люди – як ріки», – говорив Толстой, намагаючись збагнути плин людської свідомості й ті можливості духовного розвитку, що в ній закладені. Великий письменник намагався пробудити добро, яке, на його думку, є в кожному від бога. Служіння добру – так визначив митець своє творче покликання. Важливе місце у спадщині письменника посідає зображення соціального середовища. Толстоґо завжди цікавило питання, як впливає суспільство на душу людини. Він дійшов висновку, що загальна дійсність позбавлена високих духовних ідеалів, тому це спричинює існування насильства, експлуатації, лицемірства, знецінення культури. Звідси Толстой убачав свій обов’язок як учителя і пророка показати шлях до відновлення втрачених цінностей. Виправлення суспільства, на думку автора, має розпочатися з кожної окремої особистості у боротьбі за пробудження високих людських почуттів. Саме тому улюблені герої Толстоґо – у постійній сутичці з протиприродними обставинами, які заважають по-справжньому вільно жити, мислити, любити. Письменник плекав надію, що згодом прийде час остаточної перемоги духовності над світом соціального абсурду. У творах Толстоґо часто поєднуються різні конфлікти – історичні, соціальні, сімейні, філософські, моральні. Але, як правило, вони переміщуються у сферу людської свідомості, від якої залежить загальне буття. Людина для письменника – початок і кінець усього, вона є причиною непоправних помилок і водночас остання надія світу на порятунок. Це яскраво виявляється в романі «Ан-на Кареніна».

Учень розповідає про історію написання роману «Анна Кареніна». Після завершення «Війни і миру» Толстой продовжує цікавитися історією декабристського руху, а згодом, захопившись подіями XVIII ст., розпочинає історичний роман про епоху Петра І. Але на початку “1870-х років він раптово знову повертається до сучасності. Пізніше письменник згадував: «Це було, як тепер: після обіду я лежав на дивані й курив. Чи замислився я, чи тільки боровся зі сном, не знаю, але несподівано переді мною промайнув оголений жіночий лікоть витонченої аристократичної руки. Я мимоволі почав придивлятися до цього видіння. З’явилися плечі, шия і, нарешті, цілий образ вродливої “жінки у бальному платті, яка неначе благала про допомогу, дивлячись на мене сумними очима. Видіння зникло, та я вже не міг звільнитися від його враження, воно переслідувало мене і вдень, і вночі, і, щоб позбавитися його, я повинен був знайти йому втілення». Так уперше в задумах митця з’явився образ майбутньої героїні – Анни Кареніної. Толстого захопила думка про сімейне життя, він хоче створити образ заміжньої жінки з вищого світу, яка загубила себе. С.А.Толстая записала у своєму щоденнику: «Він казав, що його завдання зробити цю жінку тільки жалюгідною, але не винною…» У цей період письменник все частіше замислювався над проблемами шлюбу й сім’ї. Навколишня дійсність давала чимало матеріалів для роздумів.

Письменник працював над новим романом більше чотирьох років – з 1873 по 1877 рік. Він не обмежився темою сім’ї, відчувши, що сімейні стосунки тісно пов’язані з історичними, соціальними, філософськими питаннями. Тому в процесі роботи межі сімейно-побутового роману були значно розширені, і твір перетворився на великий соціально-психологічний роман із глибоким морально-філософським змістом, який не тільки охоплює тогочасне життя і людські стосунки, але й містить роздуми Толстого про природу суспільних відносин, духовну єдність, щастя і нещастя людей.

Аналіз композиції твору

Питання для бесіди:

  • Схарактеризуйте композицію роману.
  • Про які сімейні пари розповідається в ньому?
  • У чому полягає значення паралельної структури твору?
  • Порівняйте розташування глав про Анну і Левіна, з’ясуйте внутрішній зв’язок між ними. Що шукали в своєму житті Ці герої?

«Анна Кареніна» розпочинається фразою, яка є своєрідним психологічним ключем до твору: «Усі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина нещаслива по-своєму». У центрі уваги письменника не щасливі сімейні стосунки, якими він захоплювався під час написання «Війни і миру», а, навпаки, – нещасливі. «Все змішалося в домі Облонських…» Отже, не в утвердженні родинного єднання між людьми полягає пафос роману, а в дослідженні розпаду сім’ї, руйнування людських стосунків. Центральна проблема твору розкривається на прикладі кількох сімейних пар: Анна – Каренін, Доллі – 06-лонський, Кїті – Левін. І в усіх трьох випадках автор не знаходить остаточної відповіді на хвилюючі питання; як живе людина у сім’ї й у світі, чи можна обмежитися лише рамками родини, у чому секрет людського щастя?..

Доллі повністю присвятила себе дітям, чоловікові, але справжнього щастя в неї немає, бо Степан Аркадійович Облонський зраджує дружину і, головне, не бачить у цьому нічого поганого, оскільки «легкий флірт» був давно в моді. Він по-своєму любить Доллі та дітей, але не розуміє, що справжнє щастя не може будуватися на брехні й лицемірстві, навіть якщо це стало загальноприйнятим правилом. Доллі намагалася розірвати шлюб, але врешті-решт заради дітей вирішила зберегти сім’ю. І взаємний обман продовжується… Автор підкреслює, що не має значення, чи зраджував потім їй Стіва, чи ні, головне – порушена внутрішня духовна єдність між людьми, кожний живе сам по собі і керується не порухами власного серця й християнськими принципами, а світськими законами, які суперечать природній моралі.

У романі згадуються й інші сімейні історії: і матері Вронського, і княгині Бетсі, і багатьох інших родин. І скрізь, як зазначає автор, немає «простоти й правди». Фальшивому життю аристократів протиставлений світ народу, де ще збереглися справжні цінності. Сім’я селянина Івана Парменова живе набагато щасливіше й змістовніше за багатіїв. Однак Толстой далекий від ідеалізації селян. Його герой Левін розуміє, що духовне руйнування проникло і в народне середовище. Він неодноразово помічає обман, хитрощі, лицемірство серед тих селян, з ким він хотів спільно працювати, поліпшити їхнє становище з міру сил, вчитися в них. Отже, як зазначає автор, усе суспільство пройняте1 внутрішньою,, духовною гнилістю, в ньому порушені важливі моральні принципи, що неминуче призводить до драматичної розв’язки.  

Сторінка: 1 2


Загрузка...



Схожі твори: