Головна Головна -> Твори -> Моє відношення до Ленському

Моє відношення до Ленському



У романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” представлений ще один тип парубка 20-х рр. XIX в. – юний поет-романтик Володимир Ленський. У Ленським Пушкін зобразив характер, зовсім протилежний характеру Онєгіна, відвернений і зовсім далекий дійсності. Це було, на думку В. Г. Бєлінського, зовсім нове явище. Ленський молодий, йому всього вісімнадцять років. Він талановитий поет, лірик, переконання його самі передові: шляхетні мрії про волю народу. Але, незважаючи на своє досить солідне по того часу утворення (він навчався в університеті  в Німеччині, у Геттінгені), Ленський, як теперішній романтик, не тільки зовсім не знає життя, але й не прагне довідатися її. Вивчення дійсності йому заміняє беззвітна, але непохитна віра в його романтичні ідеали: високу дружбу, вічну, ідеальну любов. Коли він у житті зустрічає протиріччя своїм ідеалам, то приходить у зневіру, у розпач і виливає свої почуття в елегійних віршах або ж, як людина незвичайно гаряч і рішучий, відразу пускається на самі необдумані дії. Так, під враженням своїх припущень, далеких від дійсності, “киплячи ворожнечею нетерплячої” до свого вчорашнього друга, Ленський стає під кулю холодного й байдужого Онєгіна.

Мені жаль цього наївного, палкого й безрозсудного юнака, адже це шляхетний, душевно чиста людина, повний “вільнолюбних надій”, спраги праці, знань. Ленський, до того ж, талановитий поет.

 

Але подальше його життя, залишися він у живих, мені неясна. Він міг рівною мірою стати відомим письменником або ж помалу перетворитися в обивателя, ледачого пана, розчарованого циніка. Досить різку характеристику Ленському дає В. Г. Бєлінський. “Люди, подібні Ленському, пише критик, – при всіх їхніх незаперечних достоїнствах, негарні тим, що вони або перероджуються в доконаних філістерів, або, якщо збережуть назавжди свій первісний тип, робляться цими застарілими містиками й мрійниками, які так само неприємні, як і старі ідеальні діви, і які більше вороги всякого прогресу, ніж люди просто, без претензій, вульгарні. Словом, це тепер самі нестерпні, порожні й вульгарні люди”. Прочитавши роман, мимоволі думаєш: “Ну чому люди шляхетні, з високими вимогами до життя, тонко й сильно почувають, завжди нещасні?” Вони або гинуть, як Ленський, або продовжують жити зі спустошеною душею, без надії на щастя, як Онєгін і Тетяна. Знаходити задоволення в боротьбі заради високої мети вони не можуть по своєму вихованню й положенню, а построїть  особисте життя їм заважають помилки, які вони усвідомлюють занадто пізно, щоб виправити. Сам поет показує, що у фатальних помилках винуваті не стільки самі герої, скільки середовище, що сформувало їхні характери. Це смутне втримання в ненормальності всього життєвого укладу, неможливості теперішнього щастя в існуючому суспільстві, зображеному в романі, неминуче приводить читача до думки про необхідність боротьби із кріпосницьким самодержавним ладом.

 

Цю боротьбу вели декабристи, сам Пушкін, а пізніше – революціонери-демократи. І роман “Євгеній Онєгін” допомагав і допомагає цій здавна, що ведеться боротьбі, кращих людей за щастя всього людства.

 





Схожі твори: