Головна Головна -> Твори -> Матеріал до вивчення оповідання А. П. Чехова “Зловмисник”

Матеріал до вивчення оповідання А. П. Чехова “Зловмисник”



Розглядаючи цей чеховський твір, який раніше не включався до шкільної програми, потрібно враховувати, що його зміст досить складний не тільки для дітей, а й для дорослих. Є побоювання, що учні, не усвідомлюючи авторської позиції, можуть глузувати з нещасного Дениса. До того ж оповідання розміщене у розділі “Гумор і сатира”, що одразу наштовхує на полегшене сприйняття твору, а це аж ніяк не відповідає авторському задуму. Слово зловмисник у сучасних словниках тлумачиться так: “Людина, що вчинила злочин із заздалегідь обміркованим наміром”. Може бути, саме з роз’яснення цього юридичного терміна і варто почати роботу над аналізом твору.

За формою оповідання “Зловмисник” нагадує таку саму ніби невибагливу сценку, як і раніше вивчені твори Чехова (”Товстий і тонкий”, “Хамелеон”). Подія відбувається практично на одному місці (базарна площа, вокзал), час дії вкрай нетривалий: він практично дорівнює кільком хвилинам (іншими словами, відбувається стільки ж часу, скільки необхідно для читання оповідань). І початок подібний. Ми одразу ж включаємося в дію: “На вокзалі Миколаївської залізниці зустрілися два приятелі…”; “Через базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов…”; “Перед судовим слідчим стоїть маленький, надзвичайно худий чоловічок…”.

Але, як уже зазначалося, зміст чеховських оповідань значно глибший. Автор зовсім не прагнув розповісти читачам про якусь забавну, майже анекдотичну подію.

Сюжет “Зловмисника” нескладний. Тут тільки два персонажі, тому можна організувати у класі читання за ролями. Сподіваємося, що сама по собі ситуація, покладена в основу “Зловмисника”, зрозуміла; навряд чи у вчителя виникне потреба у будь-яких попередніх поясненнях. Але легкість сприйняття змісту “Зловмисника” оманлива. Головна трудність полягає у тім, щоб попередити полегшене розуміння тексту, щоб в учнів не виникло уявлення, ніби весь зміст оповідання зводиться до викриття мужицької дурості.

Зазначимо, що вже за життя письменника оповідання було визнано шедевром. Відомі відгуки Л. М. Толстого про “Зловмисника”: “Я його разів сто читав”. Виділила оповідання серед чеховських творів і критика: “…вдивіться глибше в цього слідчого та в цього мужика, адже це два світи, відірвані від одного і того самого життя; обидва росіяни, обоє за суттю не злі люди і обидва не розуміють один одного, – писав Л. Е. Оболе”нський. – Подумайте тільки над цим, і ви зрозумієте, яка глибина змісту в цьому крихітному оповіданнячку, викладеному на двох з половиною сторінках”.

Критик дуже тонко відчув авторський задум. Справді, слідчий і Денис живуть ніби в різних світах, між ними немає взаєморозуміння. Згадаймо оповідання “Товстий і тонкий”. Там теж ідеться про обставини, які перешкодили двом шкільним приятелям продовжувати дружню розмову. Але вони все ж належали до одного – чиновницького – співтовариства; значення, наприклад, чинів сприймалося ними однаково. Зовсім інша ситуація у “Зловмиснику”.

Здавалося б, слідчий і Денис говорять однією мовою, але зовсім не розуміють один одного. І не в тім справа, що слідчий злий чи несправедливий. Він виконує в міру сил і здібностей свою роботу. Але чиновник і мужик живуть у різних вимірах. Слідчий не може зрозуміти життя селянина, селянин – слідчого.

Іноді навіть створюється враження, що намагаються спілкуватися представники різних планет. Вони відрізняються усім, навіть одягом. Знову можна згадати товстого й тонкого: Чехов згадує, як по-різному від них пахло, але нічого не говорить про те, як вони були одягнені. Це, звичайно, не випадково: нічого особливого в їхньому одязі не було, чиновники як чиновники. І у “Зловмиснику” Чехов не вважає за потрібне повідомити, як виглядає слідчий. Як усі. Очевидно, в мундирі. Молодий він чи старий, блондин чи брюнет? Це зовсім не важливо. Ми не знаємо навіть, як його звуть. Персонаж твору просто чиновник, що втілює грізний і невблаганний закон. Немає жодної потреби описувати його зовнішність. А от селянина Чехов змальовує докладно:”.. .маленький, надзвичайно худий чоловічок в пістрявій сорочці і латаних штанах. Його обросле волоссям і поїдене ряботинням обличчя та очі, що їх ледве видно з-за густих, навислих брів, мають вираз похмурої суворості. На голові ціла шапка давно вже нечесаного, покошланого волосся, що надає йому ще більшої, павукової суворості. Він босий”.

Що насамперед упадає в око? Бідність Дениса. Можна здогадуватися про його важке життя. Схоже, що в нього немає родини, він не знає турботливої жіночої руки… Але слід звернути увагу й на ще одну важливу обставину: він одягнений так, як усі селяни і сто, і двісті, і, може, п’ятсот років тому (коли залізниць не існувало). Не випадково письменник одягає Дениса у пістряву сорочку {пістря – це груба саморобна тканина). Покупні речі йому не доступні, успіхами цивілізації він не переймається. І залізниця йому не потрібна – куди, власне, Денисові їздити? Щоправда, залізничні гайки можуть стати у пригоді… Хоч якась користь…

Чи вважає слідчий звинуваченого за особистість? Ні, не вважає – і в тому його прорахунок. Він як слідчий, Людина освічена, юрист, зобов’язаний був це зробити. Та для нього Денис не особистість зі своїм баченням світу, а злочинець, що свідомо порушив точні статті кримінального кодексу. Та чи справді свідомо? У тому, що Денис учинив злочин, сумніву немає. Але порушує закон і слідчий. Обоє винні й невинні, обоє умисні чи мимовільні злочинці. З погляду звичної селянської свідомості Денис Григор’єв зовсім не злочинець, а з погляду юриста – справжній злодій. І навпаки, слідчий в очах мужика фактично стає злочинцем, тому що не в змозі зрозуміти, осмислити ті пояснення, які, вважає Денис, цілком його виправдовують. У чеховській розповіді перед читачем постають дві зовсім не погані і не злі людини. Але у кожної з них своє розуміння совісті та справедливості.

Судовий слідчий діє в рамках закону. Відкручувати гайки, що скріплюють шпали з рейками на залізничній колії, – це прямий злочин, за який передбачено заслання на каторжні роботи. І слідчий формально має рацію: такі ушкодження на залізниці призводять до катастрофи, в якій можуть загинути сотні й тисячі людей. Слідчий згадує: “Минулого року зійшов поїзд з рейок… Я розумію!” Він хоче натякнути, що це було наслідком дій таких, як отой Денис. “Я розумію!” – каже слідчий, але ж насправді він нічого не розуміє. Він не може збагнути, для чого все ж таки Денисові Григор’єву знадобилися гайки.

М. В. Теплинський, доктор філологічних наук, Івано-Франківськ

 Матеріал до вивчення оповідання “Зловмисник”. Частина друга


Загрузка...



Схожі твори: