Головна Головна -> Твори -> Конспект до проведення уроку за романом «Запахи» П. Зюскінда. Частина ІV

Конспект до проведення уроку за романом «Запахи» П. Зюскінда. Частина ІV



Підбиття підсумків аналізу твору.

–        Чи була для вас несподіваною розв’язка роману?

–        Яка внутрішня логіка визначила долю Гренуя?

–        Чому він був приречений на провал? Однією з причин екзистенційної поразки Гренуя був гіперіндивідуалізм, зумовлений і його імморалізмом, і характером його мистецької обдарованості, і маргіналь-ністю його світобачення та життя. Адже творчий пошук досконалого аромату й мрії про «революційне» перетворення дійсності врешті-решт замикалися на власній особистості героя: це він мав стати «джерелом досконалості» й володарем світу. Відтак все: і світ, і мистецтво, і Абсолют – в свідомості Гренуя стягувалося до його «я». І коли це «я» не витримало першого ж випробування – не стало всемогутнім «Богом», як це засвідчила апробація духів на натовпі, – все водночас зруйнувалося, втратило будь-який сенс: і аромат, й ідея облагородити світ досконалістю, і подальший творчий пошук, і саме життя.

З іншого боку, життєвий крах героя підводить закономірний підсумок під конфліктом естетики й моралі. І досконалий витвір мистецтва, і його творець, якого спонукають щирі мрії про перетворення світу на квітучий сад, приречені на руйнацію й саморуйнацію, якщо їм бракує головної складової – любові до людини й до життя. В цьому плані постмодерніст П. Зюскінд виявляється близьким до свого великого співвітчизника, гуманіста й модерніста Т. Манна. У фіналі новели «То-ніо Крегер», написаній на світанку XX ст. і присвяченій тим самим проблемам взаємин мистецтва й життя, естетики та етики, головний герой, теж митець, проголошував:

«Я захоплююсь холодними і гордими митцями, що шукають пригоди на стежках великої, демонічної краси і зневажають «людей», але не заздрю їм. Бо коли з літератора щось і може зробити поета, то це якраз моя міщанська любов до всього людського, живого, звичайного. Від неї походить усе тепло, вся доброта, весь гумор, і мені навіть здається, що це і є та любов, про яку в Святому Письмі сказано, що людина може говорити мовою людською і ангельською, та без любові голос її однаково буде лише гудінням міді і брязкотом кімвала».

Ось які виходи в найнагальніші проблеми духовного буття сучасної людини відкриває нам напівдетективна-напівфантастична історія про геніального авантюриста, який разом зі своїм дивовижним витвором зник кілька століть тому. Таке поєднання розважальності, навіть навмисної легковажності з глибоким філософсько-етичним змістом є відмітною рисою пост-модерної літератури. Це й мав на увазі У. Еко, коли в примітках до свого роману «Ім’я троянди», що здобув славу класичного постмодерністського твору, зазначав:

«Я хотів, щоб читач розважався. Принаймні стільки ж, скільки розважався я. Це дуже важливий момент, хоча, на перший погляд, він і суперечить нашим глибокодумним уявленням про роман.

Розважатися не означає відволікатися від проблем. «Ро-бінзон Крузо» розважає ідеального читача численною кількістю арифметики та звітами про повсякденне життя взірцевого лото есопотісиз (людина, що господарює. – Є. В.), дуже схожого на цього самого ідеального читача. Однак двійник Робінзона, читаючи про самого себе і розважаючись цим, здобував дещо додаткове, ставав трохи іншою людиною. Розважаючись, він навчався».

Синтез «розважальності й повчальності» у постмодер-ністських творах доповнюється настановою на принципову інакомовність зображення. Все, про що розповідається в «Запахах»: і життєподібні описи міського життя чи дрібниць парфумного ремісництва, і фантастична ситуація створення чарівного аромату, і кримінальна хроніка, і основні етапи долі головного героя – все це має символічний або метафоричний смисл. Не помічаючи його, сприймаючи роман з позицій «наївного реалізму», читач мимохіть зводить своє знайомство з текстом до насолоди голою «розважальністю», тобто поводиться з ним, як із звичайним продуктом «масової літератури». А разом із багатством інакомовних значень з читацького виднокола випадає і філософсько-моральний сенс твору, який слід шукати не на поверхні дещо жахливої історії про пар-фумера-вбивцю, а на «зворотному боці» тієї критики життєвої та творчої настанов героя, яка реалізується в певній логіці перебігу сюжету та загальному іронічному ракурсі зображення. Там, на «зворотному боці» критики, як засвідчує аналіз роману, читач відкриває «старі добрі» гуманістичні цінності західної культури, нехтування якими й зумовило екзистенційний крах Гренуя.

У постмодерністському ключі в «Запахах» осмисляється і феномен творчості. Він є не лише головною темою роману, що вбирає конфлікти етики й естетики, мистецтва й життя, митця та його витвору, а й своєрідною лінзою, яка перетворює світ на щось вторинне щодо мистецтва. Причому лінза ця «спрацьовує» не за принципом збільшувального скла, що дозволяє до дрібниць побачити сутність речей, невидиму для звичайного, неозброєного ока, а за принципом кривого дзеркала, яке дає карикатурні віддзеркалення – дещо, можливо, страхітливі, проте насамперед глумливі.

  • Тому в романі мистецтво й постає у вигляді «парфумерії» – індустрії виробництва пахощів, яка є лише пародією будь-якого з видів мистецтв.
  • – Поміркуйте над тим, яких значень набуває мистецтво внаслідок його уподібнення парфумерії.
  • Якщо мистецтво – парфумна індустрія, то воно:
  • –        зосереджено на «духовному» (центральне значення метафори «запах»), на виробництві нематеріальних феноменів;
  • –        набуває декоративно-прикладної спрямованості; воно призначене для того, щоб відтіняти вже «готовий» образ, а не створювати його;
  • –        воно уподібнюється до приправи, що додає твору особливий смак; воно має силу «прикраси», а відтак – належить царині «чистої естетики»;
  • –        продукує нетривкі, ефемерні, «повітряні»,
  • відірвані від земного життя й повсякдення речі, які без
  • посередньо не пов’язані з людськими почуттями;
  • –        слугує створенню штучної, рукотворної краси на противагу тому, що пропонує природа;
  • –        орієнтовано на публіку й залежить від примх моди.
  • –        Чи згодні ви з таким баченням мистецтва? Як би ви визначили місце та роль мистецства у сучасному суспільстві?

Ще однією характерною особливістю постмодерні-стської літератури є настанова на «гру з чужим твором». Ця гра може відбуватися на різних текстових рівнях – від окремих цитат до сюжету в цілому. Дана постмодерністська ознака сповна виражена й у романі «Запахи». Вже у процесі аналізу ми проводили деякі паралелі між текстом П. Зюскінда та іншими творами світової літератури (давньогрецькими міфами про Орфея та Прометея, творами Т Манна та Ф. Кафки). Втім, є в романі ще показовіші вияви гри з «чужими» сюжетами, зокрема з тими, які вивчалися за програмою в попередніх класах.

Спробуйте визначити ці твори. «Запахи» П. Зюскінда

  • «Фауст» Й. В. Гете (доля людини, яка присвятила себе пошуку досконалості й заради цієї мети продала душу дияволу)
  • «Малюк Цахєс на прізвисько Циннобер» Е. Т. А. Гофмана (історія піднесення та падіння аморального виродка, який чарівним чином привласнював собі чужі заслуги й чесноти)
  • «Маріо і чарівник» Т. Манна (розповідь про тріумф і безславний кінець штукаря, який завдяки своєму таємничому обдарованню й майстерному володінню мистецтвом гіпнозу маніпулював натовпом, збуджуючи в людях найнижчі інстинкти)

Домашнє завдання

  • Зіставити роман «Запахи» з будь-яким зі згаданих вище твором (за вибором).
  • Написати твір на одну із запропонованих тем: «Тріумф і поразка геніального парфумера»; «Хто володіє запахами, той володіє серцями людей»; «Створити досконалість без любові?».

Є. В. Волощук, кандидат філологічних наук, Київ


Загрузка...



Схожі твори: