Головна Головна -> Твори -> Лірика Марини Цвєтаєвої (варіант 1)

Лірика Марини Цвєтаєвої (варіант 1)



Геній Марини Цвєтаєвої – у її силі і самобутності. У її творчості багато чого виходило за рамки звичних рамок, широко визнаних літературних смаків. Те ж можна сказати і про особистості поетеси, яка ще у ранній юності дала собі клятву зберегти вірність своїм почуттям, своїй справі поза залежністю від часу і обставин. Вже у перших цветаєвських віршах була невідома раніше у російській жіночій поезії твердість, різкість поетів-чоловіків. Такий був характер не тільки ліричної героїні її віршів, але і самої Цвєтаєвої. Традиційної жіночої слабкості, витонченості і  легкості вірша вона протиставила твердість духу і силу майстерності. Вірші були для Цвєтаєвої майже єдиним засобом самовираження. Тому у її ліриці така особлива довірчість, відкритість. Валерій Брюсов писав, що від її віршів буває іноді ніяково, начебто   підглянув   у   замкову   щілину. І дійсно, у віршах – все її життя. Незалежністю своєї творчості і усієї своєї життєвої  поведінки Марина Цвєтаєва відстоювала право жінки мати сильний   характер,   відкидаючи   устояний   образ жіночності. Щастю бути коханою и кохати вона віддавала перевагу щастю волі. При всій своїй гордині,  «віроломності» Цвєтаєва може віддаватися короткій миті кохання.

Але у Марини Цвєтаєвої була своя свята заповідь: «Я і в передсмертній гикавці залишуся поетом!»,   якої поетеса  була   вірна все життя.   Може  бути,   тому розлука  стала одним з основних мотивів лірики Цвєтаєвої. «Я не знаю жодного поета у світі, який би стільки писав про розлуку,  як Цвєтаєва. Вона вимагала достоїнства в коханні і вимагала достоїнства при розставанні, гордо забиваючи свій жіночий крик усередину і лише іноді його не втримуючи»,  – пише про  неї  Євгеній  Євтушенко. От рядки з «Поеми Кінця»:

  • Наша вулиця! – Уже не наша… –
  • Скільки разів по ній… – Уже не ми… –
  • Завтра із заходу встане сонце!
  • З Ієговою порве Давид!
  • Що ми робимо? – Розстаємося.

І хоча вона розцінювала часом розставання як «надприродну дичину», як «звук, від якого вуха рвуться», вона завжди залишалася вірною собі. Марина Цвєтаєва говорила, що «глибина страждання не може зрівнятися з порожнечею щастя». Цієї глибини в її житті вистачило сповна. Її життєвий шлях був дуже непростий. Живучи у складний час, Марина Цвєтаєва залишалася поетом, незважаючи на часто злиденне існування, побутові безладдя і трагічні події, що переслідували її. Цвєтаєва добре відчувала час, епоху, у яку їй довелось жити. Тому у її віршах таке внутрішнє напруження, надлам. Начебто передчуваючи свою трагічну долю, Марина Цвєтаєва пише такі рядки:

  • Христос і Бог! Я спрагу чуда
  • Тепер, зараз, на початку дня!
  • О, дай мені вмерти, поки що
  • Все життя як книга для мене.

Смерть «у сімнадцять років», про яку просить лірична героїня Цвєтаєвої, – це можливість уникнути багатьох майбутніх страждань. Що спереду? Яка невдача? У всьому обман і, ах, по всім заборона! –  Так з милим дитинством я прощалася, плачу, У п’ятнадцять років.

Пророцтво своєї власної долі було не єдиним у творчості Марини Цвєтаєвої. Головним пророцтвом поетеси став вірш, який дуже часто цитується:

Моїм віршам, написаним так рано,

  • Що і не знала я, що я – поет,
  • Що зірвався, як бризи з фонтана,
  • Як іскри з ракет,
  • Що увірвалися як маленькі чорти,
  • У святилище, де сон і фіміам,
  • Моїм віршам про юність і смерть,
  • Нечитаним віршам!
  • Розкиданим у пилу по магазинах
  • (Де їх ніхто не брав і не бере!)
  • Моїм віршам, як дорогоцінним винам,
  • Настане своя черга.

 





Схожі твори: