Головна Головна -> Твори -> Твір на тему опису природи Слідом за уявою

Твір на тему опису природи Слідом за уявою



Я люблю дивитися на березу, засніжену та лагідну. Вона нагадує мені про те, що в світі ще є дива, які дарують радість і насолоду. Я знаю, що мене завжди буде хвилювати краса моєї снігуроньки-берізки! Повірте, лише ви та природа – автори нового твору. Але природа лише дає матеріал. Ваша ж мета – передати не тільки те, що бачать інші, а й щось своє, власне, те, що крім вас, ніхто не побачить. Можливо, навіть ви зумієте побачити таке, що не так часто можна спостерегти, зустріти, наприклад, як народжується квітка, як прокидаються птахи або ще щось. Вмійте це роздивитися та передати на папері. Вдихніть в мертві слова свою душу, і ви побачите, як зміниться ваш твір, як приємно його буде писати, а згодом і читати. Перед вами ніби з’явиться жива картина природи, та, яку бачили тільки ви. Отже, почнемо писати.

Наприклад, ось так: Ліс восени

  • Як я люблю ранкові осінні тумани, бабине літо і… тишу.
  • А ліс восени! Що може бути краще!

Кожний осінній день одягає дерева в інші шати… Учора ще зелені, сьогодні одягли золоту парчу клени, зачервоніло намисто калини, звисли з галузок важкі оранжеві кетяги горобини, задивились у синяву небес рожево-білі зіркаті «волові очка». Під лісом простягає долоні бузок, наче просить його зірвати. Синіє дозрілий терен, цвітуть запізнілі квіти кульбаби і рожевого іван-чаю. У старому лісі з’явились опеньки, запахло грибами і терпким вином. За кожним легеньким подихом вітру падають перші листочки грабів, берез, осик. Дуби з погордою дивляться на них, думають: чому так скоро? Минає день-другий – і клени поволі складають парчевий одяг: вкриває землю листя каштанів, від тонких стовбурів ліщини відриваються мохнаті кружальця, хоч вони й зовсім зелені.

Молитвенну тишу лісу то тут, то там порушує суха галузка або їжак, який збирає листя, щоб вкрити свою хатку на зиму. Десь пискне синичка, їй ніжно відповість маленький, короткохвостий корольок. У піднебессі ширяє яструб. Його журливе квиління тільки підкреслює тишу осені. У лісі сумно, але я люблю цей смуток, бо він близький душі моїй. Осінь все більше і більше завойовує землю. Скоро вже будуть стояти голі дерева, скоро зовсім не буде чути співів птахів. Йде вона, жовтоока осінь, та й веде за собою зиму в білому хутрі. І хочеться сказати: «До побачення, осінь! Здрастуй, зиме!»

Або так: Ліс шумить

Ліс шумить… Скажеш собі ці два слова – і де б не був ти, щоб не стояло перед твоєю душею, – ці два слова овіють тебе чарами, почуєш лоскіт вітру на щоці. Зазвучать якісь голоси невидимі, і серце затужить чогось. Оспіваний шуме, прекрасний шуме! Вічно скорботний і таємничий вічно. Чому кличеш і куди? Чому плачеш вічно і все покоряєш? От день ясний, прикрашений сонцем, просяяний гострими стрілами променів звучащих. День, коли все здається щасливим, зачарованим у радощах, мов відбувається безконечне весілля, заворожене навіки, коли святкує сама природа. А зашумить ліс, заговорить тисячею голосів, заплаче тисячею плачів – і бездонна печаль розкриє перед тобою чорні очі свої, прокричить зловіщим карканням глибина передвічного суму, і впадуть на душу твою всі невиплакані сльози… То сльози світу цілого випило сонце і наситило ними потім кожний тріпотливий листок. То вітер збирає квіти скорботи по далеких осінніх полях, по пустинях, сонцем палених, по морях забутих, по всіх закутинах, де живе і плаче людина. Зібрав – і на крилах приніс сюди, розкидав, розпорошив по всьому лісовому просторі й торкає тепер тужні струни тужної арфи. Ліс шумить… Його шум передається навколішнім полям, його шум йде у міста, де тужливі дерева зустрічають його тихими поклонами. І тоді здається, що шумить все…

  • Як весело, коли шумить ліс…
  • Як сумно, коли ліс шумить…

Ось ми з вами разом і помріяли, і разом спостерігали за природою.

 





Схожі твори: