Головна Головна -> Твори -> Приклади творів на тему опис з обрамленням

Приклади творів на тему опис з обрамленням



Росте береза під вікном (опис берези). Ми живемо в невеликій квартирі п’ятиповерхового будинку. Наші сусіди разом влаштували під вікнами будинку палісадник. З балкона нашої квартири (а ми мешкаємо на другому поверсі) я можу дотягнутися рукою до гілок берези. Вона росте в палісаднику в оточенні колючого аргуса. А восени берізці стає ве селіше, бо до неї підступають айстри і хризантеми. Коли святкували моє одинадцятиріччя, мама сказала, що берізка під нашими вікнами теж святкує, бо вона моя ровесниця. Вона розповіла: «Ми вирішили посадити дерево на твою честь». «Але чому саме берізку?» – зацікавилась я. «Тому що родова назва цього дерева походить від латинського слова, що перекладається як ощасливлений. Ми були дуже щасливі, коли народилася дівчинка».

Я люблю спостерігати за березою. Вона красива в будь-яку пору року. Не випадково в народних піснях, віршах, легендах березу наділяли найрізноманітнішими епітетами. її називають стрункою, кучерявою, тонкою, білою, пухнастою. Моя берізка відповідає усім цим означенням. Кора стовбура біла, вона немовби сяє в темряві. Листя нагадують сердечки. Знизу вони опушені шовковистими волосинками. Гілки, тонкі, довгі, гойдаються від вітру, наче переплітаються. Восени березове листячко, що впало на вологу землю, нагадує мідні монети. Бабуся мені розповідала, що в давнину у слов’ян рік починався не взимку, а навесні, тому зустрічали його не ялинкою, а берізкою. В цей час селяни починали польові роботи, а береза розквітала першою зеленню. Звідси й давньоруська назва березня або квітня – «березол». Березол – березень був першим місяцем року до XVII століття. З того часу російський календар було перебудовано, але назву зберегли в українській мові, де перший весняний місяць має назву березень. Виходячи з дому вранці, я вітаюсь з березою, як із подругою. І мені здається, наче у відповідь вона, погойдуючи своїм тоненьким гіллям, бажає мені наснаги й добра.

 Пеньок-теремок (опис пенька). Цей пень з’явився на березі річки раптово. Серед старих верб його відразу й не помітиш. До недавнього часу тут росла стара розлога верба. її товстий стовбур одній людині не обхопити. Вона була такою старою, що, здавалося, обпиралася своїм гіллям на гладінь річки, щоб утримати рівновагу. А ось гілки на вершечку дерева вже посохли, були без листя і час від часу обламувалися. Одного разу величезна товста гілка з гуркотом, схожим на вибух, обломилася. Тоді прийшли робітники парку з бензопилою і спиляли стару вербу. З часом пень перетворився на справжній теремок, як у казці. На нього полюбляли сідати бабки. Широкий, він ще поширював пахощі деревних соків, принаджуючи до себе всіляких комах. мені сказав: «І чого ніс повісив? З будь-якого становища вихід завжди можи знайти. Розумієш, у нас вдома є лижі, не гірші за ці. Вони нам не потрібні. Мі брат, Олексій, пішов до армії, а коли повернеться, навряд чи бігатиме на ли жах – вони будуть на нього замалі. Він катався на них ще в нашому віці. Ходім до нас, забереш і нехай мати поверне їх. Та не переживай ти так! Сам зрозумій: ми з тобою друзі, а друг завжди допоможе!»

Кімната моєї бабусі (опис інтер’єру). Мені подобається бувати у моєї прабабці. Не тільки тому, що вона завжди готує до мого приходу щось смачненьке і дуже радіє мені. Входячи у її невелику скромну однокімнатну квартиру, я нібито потрапляю у давнину. Дива починаються у передпокої. Відразу з порога я бачу своє відображення в старовинному трюмо. Воно майже досягає стелі. Правда, в деяких місцях свічадо потемніло, проте це не применшує його цінності. У нього різьблені ніжки, широкий столик. Він покритий вишитою білосніжною накрохмаленою серветкою, яку вишивала сама прабабуся. На ній акуратно розташувалися у красивій вазі щітка для волосся, різні пилочки, щипчики та інше косметичне приладдя. Тут стоять подаровані мною парфуми. Правда, вона чомусь рідко користується ними. А ось губних помад у неї декілька відтінків. Тюбики також стоять на трюмо. Прабабця ніколи не вийде на вулицю, не підфарбувавши губи. А ось і прабабчина кімната. Скільки разів батьки пропонували їй замінити її меблі на сучасні! Але вона не хоче розлучатися з жодною річчю. Ось хоч би з цим буфетом. Наче він зроблений на початку минулого століття. Громіздкий, пузатий, але очей не відвести від безлічі дверцят, різьблених, з випуклим художнім склом. Це жовтувате скло наче чарівне. Воно збільшує чашки, келихи, вазочки. Так і тягне відчинити одну з цих дверцят, щоб потрапити у чарівну казку. Дерево буфета старе, покрите темним лаком, який від часу потьмянішав. Від буфета навіть повіває давниною.

Посеред кімнати – дубовий старовинний стіл. Він квадратовий, а столішни-ця викладена мозаїкою з елементів, зроблених із дерев різних порід. Стіл спирається на масивні ніжки. Проміж них – дерев’яні поперечки. Коли я була зовсім маленькою, я полюбляла на них сидіти. А ще у прабабці є диван. Як же не присісти на прохолодну шкіру старого дивана! У нього висока спинка із дзеркалом, полички, на яких стоять кумедні порцелянові слоники. По боках дивана – товсті шкіряні валики. Вони замінюють подушки. Я не стану описувати ані етажерку з книжками, яка стоїть між диваном і буфетом, ані шифоньєр, що розмістився у правому кутку кімнати, між вхідними дверима і простінком. А ось телевізор у прабабці сучасний. Від цього подарунка моїх батьків вона не відмовилася.

 





Схожі твори: