Головна Головна -> Твори -> Ось ви бачите на небі хмаринку, чи як писаті твір опис природи

Ось ви бачите на небі хмаринку, чи як писаті твір опис природи



Кожному з вас, звичайно ж, доводилося спостерігати за появою перших листочків на дереві навесні чи за першим снігом. Або вас приваблювало ніжне тремтіння берізки від подиху вітру, або безкрайні поля, підперезані різнобарвними поясами. Все це і є природа, яка дарує нам неповторні пейзажі. Але нам треба не лише спостерігати за нею, а й ще зуміти написати твір. Давайте спробуємо. Спочатку візьміть якусь чернетку або взагалі клаптик паперу, карандаш або ручку в руки. Тепер замисліться. Але не просто закрийте очі – так можна і заснути. Не виходить? Тоді подивіться у вікно. Що ви там побачили? Ні, не контейнери зі сміттям і не новий «Мерседес». Спробуйте дивитися не на це, а на чудові краєвиди. Якщо їх не видно з вашого вікна, спробуйте згадати краєвиди, які ви бачили десь у лісі чи в селі, або, можливо, і в місті знайшли якусь неповторну галявину. Навіть просто подивіться на небо. Уважніше подивіться.

Ось ви бачите на небі хмаринку. Здається, хмаринка як хмаринка, нічого собі особливого. Але вона зовсім не схожа на інші. Придивившись, можна побачити і страшного дракона, і маленького гномика біля своєї хатинки або величезний корабель, що мчить на всіх вітрилах серед приборканого моря. Що ще може намалювати ваша уява? Блакитне небо. А по ньому пливуть білі хмаринки. Але ні, то не хмаринки. Он бачите, на гірських полонинах стоїть вівчар і грає на трембіті. Кругом нього пасуться біленькі вівці. Раптом небо змінилося, на ньому вже Олександр Невський на коні зі своєю дружиною рветься в бій. Це теж тільки на мить… Небо – своєрідний фільм, у якому можна побачити і нинішні дні, і прийдешні. Або можна написати так: «Легенька білосніжна хмаринка у блакитному небі. Я дивлюсь на неї у захопленні. Перед очима цікава казка. Ось пропливає корабель, який згодом перетворюється у гордого лебедя. І раптом у небі вже нема лебедя, а на зміну йому з’являється чудовий палац. Хмаринка пронизана променем сонця. Вона – мов сонячне дитинство». Ви відчули, які чудові картини можна побачити, придивившись до хмаринки й давши волю своїм почуттям. А може, ви побачите там черепашок-нінзя або ляльку Барбі у своєму будинку. Головне, не бійтеся висловлювати свої думки, свої почуття, зумійте знайти щось незвичайне у простій, на перший погляд, картині. Розвивайте своє образне мислення, щоб у великій чи короткій формі твору спромогтися розкрити власне бачення пейзажу, своє безпосереднє враження. Можливо, для цього вам буде потрібно перечитати кілька віршованих чи прозових творів, які б пробудили вашу уяву, допомогти висловити свої думки та почуття. Наприклад:

  • Облітають квіти, обриває вітер
  • Пелюстки печальні в синій тишині.
  • По садах пустинних їде гордовито
  • Осінь жовтоока на баскім коні.
  • (В. Сосюра «Осінь»)
  • Або:
  • Зимовий вечір,
  • Закуривши люльку,
  • Розсипав зорі,
  • Неначе іскри.
  • Пустив хмарки,
  • Мов кільця диму.
  • І, проскрипівши чобітьми,
  • Слідом за уявою
  • Шепнув морозам, Щоб гаптувати вікна.
  • (В. Симоненко «Зимовий вечір»)

Не чекайте, дивлячись у стіну, що на вас зійде натхнення. Цього не буде. Вам самим треба створити потрібний настрій. Тому більше читайте, роздивляйтеся малюнки, картини, де зображені пейзажі.

На що ще звертати увагу? При описі природи частіше вживайте епітети, метафори, порівняння. Ви забули, що таке епітети? Епітет – це художнє означення. Частіше це метафоричні прикметники, тобто прикметники, вжиті в переносному значенні: зо-лотооке листя, примхлива берізка. Але використовуються і прикметники в прямому значенні: холодний сніг, зелена трава. Зараз з’ясуємо, що ж таке метафора. Мабуть, ви часто чули, що слова вживаються в переносному значенні, тобто не в прямому, як-от: «замріяні дерева самотньо журилися серед саду, оповитого диханням бабиного літа». Насправді ж дерева журитися не можуть, замріяними бути теж. Та й літо дихати не вміє, бо воно не істота. Або такий приклад: «У безкрайній далечині було чути кришталево-срібний передзвін чистого повітря». Кожен з вас, мабуть, знає, що повітря дзвонити не може, – воно не дзвін. Ось тут ми й познайомилися з метафорою, а точніше, з одним з її видів – персоніфікацією, або уособленням. Персоніфікація має місце, коли автор неживим речам надає ознак живих істот, одухотворює їх. Цей вид метафори виник давно, коли люди ще вірили в різні сили природи. Що таке порівняння, вважаю, ви знаєте. На будь-який випадок повторимо: коли один предмет чи явище порівнюється з іншим предметом чи явищем: ніжно-білий сніг лежить на дорозі, мов вершкове морозиво, яке так і хочеться лизнути язиком;

  • діамантами світилася нива; річка почервоніла, мов дівчина.

Не забувайте про єдність теми. Не треба починати писати про одне, а закінчувати про інше. Додержуйтесь певної композиції, як і в кожному творі, що має зав’язку, основну частину та закінчення. Бо іноді спочатку роблять категоричні висновки, а потім починають розкривати тему. Цього не потрібно робити.





Схожі твори: