Головна Головна -> Твори -> Мої роздуми під час читання роману А. Головка «Бур’ян»

Мої роздуми під час читання роману А. Головка «Бур’ян»



Виданий у 1927 році, роман «Бур’ян» одразу поставив автора в ряд видатних письменників України. Твір викликає багато роздумів про вчинки героїв, їх переконання, сумніви, вагання. Головним героєм є молодий партієць Давид Мотузка. Він повертається додому, де не був вже кілька років. Повертається з надією, з вірою і сподіваннями на краще життя. Цікавлять зміни, які сталися в селі за час його відсутності. Та новини, які він чує, дуже його дивують: село зовсім не відчуває радянської влади. Всі ці зміни в настрої Давида Головко майстерно розкриває через природу, яку бачить юнак. В образі Давида мені подобається все: і характер, і любов до людей, і прагнення до кращого життя, і вміння переконати людей, і сміливість, та іноді дивують необережність, відсутність вміння цінувати своє життя. Але завдяки всьому цьому він і заслуговує такого чистого і глибокого кохання, яке подарувала йому Зінька.

Ця дівчина підходить Давидові більше, ніж будь-хто інший. Вона розумна, приваблива, смілива, віддана, тверда у своїх рішеннях, а до того ж має чисте почуття до Давида. Заради свого коханого вона готова на самопожертву, ладна піти на все, щоб врятувати його. А коли я читала, як вона бігла за Давидом, якого вже повели на розстріл, в мене так калатало серце, що я сама здивувалася: що це так стукає, а потім зрозуміла. Мені цікаво було дізнатися, що ж станеться з Давидом. Коли прочитала слова: «Аз шелюгів у ту мить, мов дуплетом, із двох гвинтівок – бах! бах!», – я не могла повірити. Мені довелось перечитати цей уривок ще раз, сподіваючись, що помилилася. Доки не побачила інші «бах! бах!», все вигадувала, що це могло статися з ним, бо не могла повірити, що його вбито, гадала, що, може, стріляли не в нього, що, може, вбивці промахнулися, що, може, стріляли холостими… Я скоріш опустила очі вниз, щоб прочитати, що напровесні Мотузка вертався з міста в Обухівку. Давид залишився жити.

Давидові, Зіньці, Кожушному та їх товаришам протистоїть Корній Матюха зі своїми помічниками. Якщо Давид – захисник інтересів сільської голоти, то Матюха – це типовий представник партійних керівників періоду становлення адміністративно-бюрократичної державної системи. Хоч він і має партквиток, як і Давид, але обдурює народ. На перший погляд навіть здається, що він захищає радянські закони, а насправді порушує їх на кожному кроці. Матюсі не знайомі такі якості, як доброзичливість, людяність, гуманність, любов до людей. Йому властиві лише грубощі, жорстокість, безсердечність, зневага, ненависть та мордобій: хто мовить проти нього хоч слово, той відразу дістає Матюшиного кулака в лице. Величезну різницю між Матюхою та Давидом можна бачити: і в тому, як кожний з них веде боротьбу за свою правоту. Моту відкрито говорить про все, що йому не подобається, збирає людей: в читальні, розповідає про все, що їм незрозуміло, доводить свою точку зору та переконує в цьому людей. На відміну від Давида, Матюха та його зграя застосовують нечесні засоби боротьби: намагаються скомпрометувати Мотузку, звинувачують Давида та його друзів у тому, що вони обікрали кооператив.

Матюха зі своїми товаришами, такими, як і він, можуть діяти лише підступними, злочинними методами, щоб позбутися людей, які перешкоджають їм у їхніх задумах. Матюха викликає у мене лише зневагу, бо ніяких інших почуттів до такої людини не може бути. У цьому романі діє людина, яку важко віднести до певного табору – це Марія Кожушна. З одного боку, вона повинна була б належати до групи Давида, як і її чоловік, та й сама вона не входить до числа найзаможніших людей Обухівки, що мають владу, а з іншого боку – вона належить до групи Матюхи, бо скоїла злочин. Призвела до цього недозволена любов до Давида, а також бажання мати жіноче щастя і бути поруч з коханим. Але на перешкоді цього, як вважає Марія, став чоловік. І щоб позбутися одного і здобути іншого, вона вирішує допомогти Матюсі в огидній справі: підкладає шмат ситцю на горище своєї хати, щоб це було схоже на те, ніби його вкрав Тихін. Якщо це зможуть довести, то його заарештують і кинуть до в’язниці, тоді Марія стане вільною. Але чи Марія не здогадалась, чи їй вирішили про це не казати, але заарештували не лише її чоловіка, а й коханого, а їй було потрібне зовсім не це.

До Марії я не відчуваю ніякої злості та ненависті, а лише співчуття та жаль. Я розумію цю жінку, бо не можна звинувачувати людину в тому, що вона бажає щастя собі, а Марія прагнула саме цього і здобути щастя намагалась будь-що. Кажуть: «Мета виправдовує засоби». Але не вірю, що Марія впала так низько, що вирішила збудувати своє щастя на нещасті іншого. Просто вона не подумала, до чого може призвести її вчинок, не врахувала можливих наслідків, бо їй голову забила лише одна думка: бути щасливою разом із Давидом.

Я впевнена, що Зінька ніколи не вчинила б так, як зробила це Марія, бо любов Марії була егоїстичною, тоді як для Зіньки найголовнішим було щастя Давида, заради якого вона пожертвувала б своїм власним. У романі «Бур’ян» мені найбільше сподобались образи Давида та Зіньки. Я вважаю, що такі люди будуть цінуватися в будь-які часи. А сам роман, який розкриває гостру класову боротьбу в українському селі, став одним з найцінніших надбань української літератури.

 


Загрузка...



Схожі твори: