Головна Головна -> Твори -> Любов’ю дорожити вмійте. Вільна тема

Любов’ю дорожити вмійте. Вільна тема



Любов, любов – говорить придання  – Сполучник душі з душею рідний, И фатальне їх сіяння . И… двобій фатальної…

Ф. И. Тютчев

Був такий випадок. У редакцію однієї молодіжної газети прийшов парубок. Він готовий був заплатити більші гроші за те, щоб надрукували одну-єдиний рядок: “Лариса, я люблю тебе, прости мене! Сашко”. Оголошення було надруковано. Наступного дня почалося щось неуявне. Телефони в редакції не вмовкали. Дзвонили дівчини, від яких пішов улюблений, жінки, що втратили своїх чоловіків. Дзвонили з дітьми й без, замужні й розведені. Дзвонили Лариси, волею долі розлучені зі своїми Сашами. Дзвонили й благали, просили, вимагали назвати прізвище або адресу автора оголошення. У місті з мільйонним населенням тисячі Ларис і тисячі Саш. А ще є Людмили, Олени, Наташі й Коли, Дмитрика, Сережи. І в кожного – гострий щиросердечний біль і очікування щастя. І скільки їх, що люблять, що втратили один одного в цьому величезному світі, що розмінялися по дріб’язках, що забули про головний: “Я люблю тебе!” А навколо -”куплю”, “продам”…

 

“Прости мене!” А поруч – “Голосуйте за мене” і “Сам дурень!” Чому ж люди так дурні? Не цінують свого щастя? Чому?! Адже всі так просто: “Я люблю тебе!” – і ніяких проблем. “Прости мене!” – і хочеться бігти  до нього, забувши про усім: про справи, про проблеми, про гордість…  У Марини Цветаєвої героїня її “Повести про Сонечку” говорить приблизно так: “Ну чому вони такі жадібні, чому?! Я ж нічого не прошу. Тільки скажи одне-єдине слово: люблю. І все. І я повірю. Часто думаю: “Ти тільки скажи, я перевіряти не буду!” А йому легше гори перевернути… Ну чому ж вони такі жадібні?!” Дійсно, чому? Іноді хочеться закричати: “Люди! Зупинитеся! Не потрібно більше розлук! Не потрібно більше – жертв!.. Умійте любити! Дорожите любов’ю! І не розставайтеся з улюбленими…” Адже той-те-потрібний – те всього одна фраза: “Прости мене,  я люблю тебе”.

  • Життя, що обпалює й тривожить!
  • Людина, коли він людина,
  • Без любові на світі жити не може.

 

А ми живемо, собі ж всупереч. Кидаємо улюблених, розстаємося, ідемо й лише потім розуміємо, що втратили щастя, розуміємо, коли вже пізно. Але ж рішення дуже простої: “З улюбленими не розставайтеся”. Протягом багатьох століть повторюють цю істину. У творчості майже кожного письменника можна знайти її відгомони. От хоча б А. С. Грибоєдов, “Горі від розуму”. Звичайно цей добуток не розглядається в такому аспекті. Може, і сам автор про це не думав. Але він створив добуток, і воно живе окремим життям. Особисто я звернула увагу на цю сторону. Шацький і Софія. Він приїжджає з надією, з вірою, з любов’ю, але його гарячі пориви прохолоджує Софія, повертає його на землю із країни мрій і мріянь. Шацький розчарований, спустошений, навіть почуває себе несправедливо скривдженим. Здається, як не поспівчувати йому, бідному, нещасному, відкинутому? Але немає. Пошкодувати трошки, звичайно, можна, однак:

Три роки не писав двох слів! І гримнув раптом, як із хмар. З мовлень Шацького можна укласти, що колись, до розлуки, Софія його любила. Тільки він би не три роки пропадав по закордонах, а років десять – може, ще більше полюбила б?

 

Чоловіка дуже часто вишукують досить дивні способи вираження своєї любові. А потім виявляється, що жінки легковажні, невірні, підступні й т.д. Але ж потрібно тільки вчасно згадати: “З улюбленими не розставайтеся” або “Любов’ю дорожити вмійте”.

Як складно часом буває знайти вірний шлях від душі до душі! Згадаємо знамените лермонтовські вірш, у якому мова йде про напускну взаємну холодність закоханих . Ми можемо спостерігати в “Пісні пісень” Шолома-Алейхема. Молоді люди приховували любов не тільки друг від друга, але й від себе теж. А потім Шлик виїхав. І втратив своє щастя, втратив навіки. Він повернувся, а Буза – наречена. Чиясь наречена, не його. Хоча любила його й продовжує любити. І в підсумку – замість “романтичної подорожі” по життю -”розбите серце”. А що провиною? Те, що люди забувають цю вічну й прекрасну істину: “Любов’ю дорожити вмійте”. Невже всього цього мало, щоб довести її справедливість?

 





Схожі твори: